Чиї слова щасливого годинника не спостерігають. Щасливі годин не помічають? А нещасні? "Щасливі годинника не спостерігають" у книгах
Щасливі годин не помічають
З комедії «Лихо з розуму» (1824) А. С. Грибоєдова (1795-1829). Слова Софії (дійство 1, явл. 4):
Ліза Дивіться на годинник, зверніть у вікно: Валить народ по вулицях давно; А в хаті стукіт, ходьба, мітуть і прибирають.
Софія Щасливі годинника не спостерігають.
Можливе першоджерело цього виразу - драма «Пікколоміні» (1800) німецького поета Йоганна Фрідріха Шиллера (1759-1805): «Die Uhr schlagt keinem Gliicklichen» - «Щасливому годиннику не б'є».
Енциклопедичний словник крилатих слівта виразів. - М: «Локид-Прес». Вадим Сєров. 2003 .
Дивитися що таке "Щасливі годинника не спостерігають" в інших словниках:
Порівн. Дивіться на годинник, погляньте у вікно: Валить народ по вулицях давно, А в домі стукіт, ходьба, метуть і прибирають (Ліза). Щасливі годин не помічають. Грибоєдов. Горе від розуму. 1, 8. Софія. Порівн. Dem Glücklichen schlägt keine Stunde. Порівн. O, der ist… …
Щасливі годинники не спостерігають. Порівн. Дивіться на годинник, гляньте у вікно: Валить народ вулицями давно, А в будинку стукіт, ходьба, метуть і прибирають (Ліза). «Щасливий годинник не спостерігає». Грибоєдов. Горе з розуму. 1, 3. Софія. Порівн. Dem… …
Щасливі труси не спостерігають- (або не надягають) шутл. переробка крилатого висловлювання з п'єси А. С. Грибоєдова «Лихо з розуму»: «щасливі години не спостерігають» … Словник російського арго
- (Іноск.) Від вас залежить (це у вашій владі) Порівн. Щасливі годин не помічають! Чи не спостерігайте ваша влада! Грибоєдов. Горе від розуму. 1, 3. Ліза Софії. Див щасливі годинника не спостерігають … Великий розумно-фразеологічний словник Михельсона
Михайло Зеликович Шабров Дата народження: 7 серпня 1944 (1944 08 07) (68 років) Рід діяльності: поет пісняр, драматург, сценарист. Мова творів: російська … Вікіпедія
Є задоволення без каяття. Лев Толстої Щастя є ідеал не розуму, а уяви. Імануїл Кант Бути щасливим це означає вселяти іншим заздрість. Адже завжди є людина, яка нам заздрить. Головне – дізнатися, хто він. Жуль Ренар… Зведена енциклопедія афоризмів
Ая, ое; щасливий і щасливий, а о. 1. Такий, що відчуває щастя, радість. Як я був закоханий цієї ночі, як був щасливий! Л. Толстой, Козаки. Я бачив щасливої людини, заповітна мрія якого здійснилася Чехов, Аґрус. Салават... Малий академічний словник
- (іноск.) від вас залежить (це у вашій владі). Порівн. Щасливі годинника не спостерігають! "Не спостерігайте ваша влада!" Грибоєдов. Горе з розуму. 1, 3. Ліза Софії. Див Щасливі годинника не спостерігають … Великий тлумачно-фразеологічний словник Михельсона (оригінальна орфографія)
І ж. 1. Право управління державою, політичне панування. Радянська влада. Прийти до влади. □ Спираючись на волю величезної більшості робітників, солдатів і селян, спираючись на переможне повстання робітників, що відбулося в Петрограді. Малий академічний словник
- (Іноск.) тихо, повільно Порівн. Ах, скоріше б, скоріше йшов час. Воно повзе, як черепаха... У мить щастя воно летить, як сокіл, як орел, а в хвилини горя та сумніву воно тягнеться, повзе без кінця. Н.П. Гнідич. Побачення Королеви. Див. щасливий годинник ... ... Великий розумно-фразеологічний словник Михельсона
Книжки
- Горе з розуму (аудіокнига MP3), А. С. Грибоєдов. Бажаємо нашим слухачам насолодитися постановкою знаменитої комедії А. Грибоєдова "Лихо з розуму". Радіоспектакль так захопить Вас, що навіть час пролетить непомітно, адже "щасливий годинник не… аудіокнига
Про те, що час, проведений у радості та задоволенні, минає непомітно і дуже швидко, знає кожен. А ось тяжке очікування чи важка робота, навпаки, тягнуться нескінченно, і здається, що ніколи не буде їм кінця. Цю думку літератори, прозаїки та поети формулювали по-різному та багаторазово. Вчені також мають свої думки з цього питання.
Поети про час
Німецький поет Йоганн Шиллер був одним із тих, хто сказав: «Щасливий годинник не спостерігає». Він висловив свою думку, втім, трохи інакше. У драмі «Пікколоміні», написаній ним у 1800 році, є фраза, яка у вільному перекладі звучить так: «Для тих, хто щасливий, бій годинника не чутний».
«Зупинись, мить, ти чудово!» - у цих рядках Гете чується жаль про те, що все добре в житті проходить надто швидко, і одночасно виражається пристрасне бажання розширити тимчасові межі цього радісного стану.
Що ж хотів висловити той, хто сказав: «Щасливий годинник не спостерігає»? Невловимість щастя, неможливість відчути його миттєво, і лише його розуміння завжди хвилювало і філософів, і звичайних людей, що розмірковують про життя. «Щастя - це те, що колись було», - так думає багато хто. «От згадую і розумію, що саме тоді був щасливий», - кажуть інші. І всі сходяться на тому, що «добре, але мало…»
Грибоєдов та його афоризми
На запитання про те, хто сказав: «Щасливий годинник не спостерігає», є однозначна відповідь. Це грибоїдівська Софія з комедії «Лихо з розуму», що побачила світ у 1824 році.
У сучасній російській мові є безліч прислів'їв та приказок, запозичених з літературних творів. Вони настільки широко поширені, що їхнє вживання давно не свідчить про начитаність. Не кожен, хто каже слова «служити б радий, прислужуватись нудно», неодмінно прочитав безсмертну комедію і знає, що це Чацький сказав. Це ж стосується і виразу «щасливого годинника не спостерігає». Грибоєдов писав афористично, він став автором багатьох крилатих фраз. Всього чотири слова, одне з яких прийменник, передають глибоку Для кожного, хто розуміється на літературі, зрозуміло, що вміння в лаконічній формі передавати складну картину буття є ознакою високого мистецтва, а іноді й геніальності автора
Олександр Сергійович Грибоєдов був різнобічно обдарованою людиною. Поет, композитор і дипломат, він пішов із життя за трагічних обставин, обстоюючи інтереси батьківщини. Йому було лише 34 роки. Поема «Лихо з розуму» і Грибоєдовський вальс назавжди увійшли до скарбниці російської культури.
Ейнштейн, любов, годинник та сковорідка
Вчені також до питання часу ставилися не байдуже. Одним з тих, хто сказав: «Щасливий годинник не спостерігає», був ніхто інший, як Альберт Ейнштейн. Він взагалі вважав, що якщо дослідник не може п'ятирічній дитині за п'ять хвилин пояснити суть своєї роботи, то її можна назвати шарлатаном. Коли якийсь кореспондент, який не знається на фізиці, запитав Ейнштейна про те, що означає «відносність часу», він знайшов образний приклад. Якщо молодий чоловік розмовляє з милою його серцю дівчиною, то для нього і багато годин здадуться однією миттю. А от якщо того ж юнака посадити на розпечену сковорідку, то кожна секунда для нього буде рівнозначна віку. Ось таке трактування дав фразі «щасливі години не спостерігають» автор теорії відносності.
Явище 2
Лізаі Фамусів.
Ліза
Ох! пан!
Фамусів
Пані, так.
(Зупиняє годинну музику)
Адже така пустуха ти, дівчисько.
Не міг придумати, що це за біда!
То флейта чується, то ніби фортепіано;
Для Софії занадто було б рано?
Ліза
Ні, добродію, я… лише ненароком…
Фамусів
Ось те ненароком, за вами помічай;
Так, мабуть, з наміром.
(Тискається до неї і заграє.)
Ой! зілля, пустунка.
Ліза
Ви баловник, чи до лиця вам ці особи!
Фамусів
Скромна, а нічого крім
Проказ і вітру на думці.
Ліза
Пустіть, вітряки самі,
Схаменіться, ви старі…
Фамусів
Майже.
Ліза
Ну хто прийде, куди ми з вами?
Фамусів
Кому прийти сюди?
Адже Софія спить?
Ліза
Зараз відпочивала.
Фамусів
Зараз! А ніч?
Ліза
Ніч цілу читала.
Фамусів
Бач, забаганки які завелися!
Ліза
Все по-французьки, вголос, читає, замкнувшись.
Фамусів
Скажи, що очі їй псувати не годиться,
І в читанні прок-від не великий:
Їй сну немає від французьких книг,
А мені від росіян боляче спиться.
Ліза
Що встане, доповім,
Будьте ласкаві йти, розбудіть, боюся.
Фамусів
Чого будити? Сама годинник заводиш,
На весь квартал симфонію гриміш.
Ліза
(як можна голосніше)
Та повноті!
Фамусів
(Затискає їй рот)
Помилуйся, як кричиш.
З розуму ти божеволієш?
Ліза
Боюся, щоб не вийшло з того…
Фамусів
Чого?
Ліза
Пора, пане, вам знати, ви не дитина;
У дівчат сон ранковий так тонкий;
Трохи дверима скрипнеш, трохи шепнеш:
Усі чують…
Фамусів
Все ти брешеш.
Фамусів
(квапливо)
Тс!
(Крадеться геть із кімнати навшпиньки.)
Ліза
(одна)
Пішов... Ах! від панів подалей;
У них біди собі на годину готуй,
Пройди нас більш за всіх печалів
І панський гнів, і панське кохання.
Явище 3
Ліза, Софіязі свічкою, за нею Молчалін.
Софія
Що, Ліза, на тебе напало?
Шумиш…
Ліза
Звичайно, вам розлучитися важко?
До світла замкнувшись, і здається все мало?
Софія
Ах, справді розвиднілося!
(Гушить свічку.)
І світло та смуток. Як швидкі ночі!
Ліза
Тужіть, знай, з боку немає сечі,
Сюди ваш батько зайшов, я обмерла;
Вертілася перед ним, не пам'ятаю, що брехала;
Що ж стали ви? поклон, пане, відважте.
Ідіть, серце не на місці;
Дивіться на годинник, подивіться у вікно:
Валить народ вулицями давно;
А в хаті стукіт, ходьба, мітуть і прибирають.
Софія
Щасливі годин не помічають.
Ліза
Не спостерігайте, ваша влада;
А що у відповідь за вас, звісно, мені потрапити.
Софія
(Молчаліну)
Ідіть; цілий день ще потерпимо нудьгу.
Ліза
Бог із вами-с; геть візьміть руку.
(Розводить їх, Молчаліну дверях стикається з Фамусовим.)
Явище 4
Софія, Ліза, Молчалін, Фамусов.
Фамусів
Що за накази! Молчалін, ти, брате?
Молчалін
Я-с.
Фамусів
Навіщо ж тут? і в цей час?
І Софіє!.. Привіт, Софіє, що ти
Так рано встала! а? для якої турботи?
І як вас Бог не в пору разом звів?
Софія
Він щойно тепер увійшов.
Молчалін
Зараз із прогулянки.
Фамусів
Друг, чи не можна для прогулянок
Далі вибрати закуток?
А ти, пані, трохи з ліжка стриб,
З чоловіком! з молодим! - Заняття для дівчини!
Усю ніч читає небилиці,
І ось плоди від цих книжок!
А все Кузнецький міст, і вічні французи,
Звідти моди до нас, і автори, і музи:
Губителі кишень та сердець!
Коли визволить нас творець
Від капелюшок їх! чепців! та шпильок! та шпильок!
І книжкових та бісквітних крамниць!
Софія
Дозвольте, батюшка, крутиться голова;
Я від переляку дух ледве перекладаю;
Дозволили вбігти ви так швидко,
Змішалася я…
Фамусів
Дякую покірно,
Я скоро до них убіг!
Я завадив! я злякав!
Я, Софіє Павлівно, засмучений сам, день цілий
Немає відпочинку, кидаюсь як немов пригорілий.
По посаді, по службі клопоту,
Той пристає, другий, усім справа до мене!
Але чи чекав я нових клопотів? щоб був обдурений.
Софія
(крізь сльози)
Ким, батюшко?
Фамусів
Ось дорікати мені стануть,
Що без толку завжди журю.
Не плач, я говорю:
Чи вже про твоє не дбали
Про виховання! з колиски!
Мати померла: умів я винайняти
У мадам Розьє другу матір.
Бабушку-золото в нагляд до тебе приставив:
Розумна була, характер тихий, рідкісних правил.
Одне не на честь служить їй:
За зайвих на рік п'ятсот карбованців
Зманити себе іншими припустила.
Та не в мадам сила.
Не потрібно іншого зразка,
Коли в очах є приклад батька.
Дивись ти на мене: не хвалюся складанням,
Однак бадьорий і свіжий, і дожив до сивини;
Вільний, вдов, я собі пан...
Чернецьким відомий поведінкою!
Ліза
Насмілюсь я, пане…
Фамусів
Мовчати!
Жахливий вік! Чи не знаєш, що почати!
Всі примудрилися не по літах.
А ще дочки, та самі добряки,
Далися нам ці мови!
Беремо ж побродяг, і до дому, і по квитках,
Щоб наших дочок всьому вчити, усьому -
І танцям! і пенью! та ніжностям! і зітханням!
Ніби за дружину їх готуємо скоморохам.
Ти, відвідуваче, що? ти тут, добродію, до чого?
Безрідного пригрів і ввів у моє сімейство,
Дав чин асесора і взяв у секретарі;
До Москви переведено через моє сприяння;
І якби не я, коптів би ти в Твері.
Софія
Я вашого гніву ніяк не розтлумачу.
Він у домі тут живе, велика напасть!
Ішов у кімнату, потрапив до іншої.
Фамусів
Потрапив чи хотів потрапити?
Та разом ви навіщо? Не можна, щоби випадково.
Софія
Ось у чому однак випадок весь:
Як ви з Лізою були тут,
Перелякав мене ваш голос надзвичайно,
І кинулася сюди я з усіх ніг.
Фамусів
Мабуть, на мене всю метушку складе.
Не в пору мій голос наробив їм тривог!
Софія
По смутному сні дрібниця турбує.
Сказати вам сон: ви зрозумієте тоді.
Фамусів
Що це за історія?
Софія
Чи вам розповісти?
Фамусів
Ну так.
(Сідає).
Софія
Дозвольте… бачите чи… спочатку
Квітчастий луг; і я шукала
Траву
Якусь, не згадаю наяву.
Раптом мила людина, одна з тих, кого ми
Побачимо - ніби вік знайомі,
З'явився тут зі мною; і вкрадливий, і розумний,
Але боязк… Знаєте, хто в бідності народжений…
Фамусів
Ох! матінко, не довершай удару!
Хто бідний, той тобі не пара.
Софія
Потім пропало все: луки та небеса. -
Ми у темній кімнаті. Для довершення дива
Розкрилася підлога - і ви звідти
Бліді, як смерть, і дибки волосся!
Тут з громом відчинили двері
Якісь не люди і не звірі
Нас нарізно - і мучили того, хто сидів зі мною.
Він ніби мені дорожче за всі скарби,
Хочу до нього - ви тягнете із собою:
Нас проводжають стогін, рев, регіт, свист чудовиськ!
Він слідом кричить!..
Прокинулася. - Хтось каже, -
Ваш голос був; що, гадаю, так рано?
Біжу сюди – і вас обох знаходжу.
Фамусів
Так, дурний сон; як дивлюся.
Тут все є, коли немає обману:
І чорти, і кохання, і страхи, і квіти.
Ну, добродію мій, а ти?
Фамусів
Смішно.
Дався їм мій голос, і як собі справно
Всім чується, і всіх кличе до зорі!
На мій голос поспішав, навіщо ж? - кажи.
Молчалін
З паперами-с.
Фамусів
Так! їх не вистачало.
Помилуйте, що це раптом припало
Старанність до письмових справ!
(Встає.)
Ну, Сонюшко, тобі спокій я дам:
Бувають дивні сни, а наяву дивніше;
Шукала ти собі трави,
На друга набрела швидше;
Повикинь дурницю з голови;
Де чудеса, там мало складу. -
Іди-но, ляж, засни знову.
(Молчаліну.)
Ідемо папери розбирати.
Молчалін
Я тільки ніс їх на доповідь,
Що в хід не можна пустити без довідок, без інших,
Протиріччя є, і багато не слушно.
Фамусів
Боюся, пане, я одного смертельно,
Щоб безліч не накопичувалося їх;
Дай волю вам, воно б і засіло;
А в мене, що діло, що не діло,
Звичай мій такий:
Підписано, то з плечей геть.
(Виходить з Молчаліним, у дверях пропускає його вперед.)
Явище 5
Софія, Ліза.
Ліза
Ну от у свята! ну ось вам і втіха!
Але ні, тепер уже не до сміху;
В очах темно, і завмерла душа;
Гріх не біда, чутка не хороша.
Софія
Що мені чутка? Хто хоче, так і судить,
Та батюшка задуматися змусить:
Брюзгливий, невгамовний, швидкий,
Такий завжди, а з того часу…
Ти можеш посудити…
Ліза
Суджу-з за розповідями;
Запрі він вас; - Добро ще зі мною;
А то, помилуй Бог, як разом
Мене, Молчаліна та всіх із двору геть.
Софія
Подумаєш, як щастя норовить!
Буває гірше, з рук зійде;
Коли ж сумне ніщо на розум не йде,
Забулися музикою, і час йшов так плавно;
Доля нас ніби берегла;
Ні занепокоєння, ні сумніву.
А горе чекає з-за рогу.
Ліза
Ось те, мого ви дурного судження
Не жалкуєте ніколи:
Аж біда.
На що вам найкращого пророка?
Твердила я: у коханні не буде в цій користі
Ні на віки віків.
Як усі московські, ваш батюшка такий:
Бажав би зятя він із зірками та з чинами,
А при зірках не всі багаті між нами;
Ну, зрозуміло, до того б
І гроші, щоб пожити, щоб міг давати бали;
Ось, наприклад, полковник Скалозуб:
І золотий мішок, і мітить у генерали.
Софія
Куди як милий! і весело мені страх
Вислуховувати про фрунти та ряди;
Він слова розумного не вимовив зроду, -
Мені байдуже, що за нього, що у воду.
Ліза
Так, так би мовити, промовистий, а боляче не хитрує;
Але будь військовий, будь він статський,
Хто такий чутливий, і веселий, і острів,
Як Олександр Андрійович Чацький!
Не для того, щоб вас збентежити;
Давно минуло, не повертати,
А пам'ятається...
Софія
Що пам'ятається? Він славно
Пересміяти вміє всіх;
Болтає, жартує, мені кумедно;
Ділити з кожним можна сміх.
Ліза
І тільки? нібито? - Сльозами обливався,
Я пам'ятаю, бідолашний він, як з вами розлучався. -
«Що, добродію, плачете? живіть сміючись ... »
А він у відповідь: «Недарма, Лізо, плачу:
Кому відомо, що знайду я, повернувшись?
І скільки, може, втрачу!»
Бідолаха ніби знав, що років через три.
Софія
Послухай, вільності ти зайвої не бери.
Я дуже вітряно, можливо, вчинила,
І знаю, і звинувачуюсь; але де змінила?
Кому? щоб докоряти невірністю могли.
Так, із Чацьким, щоправда, ми виховані, росли;
Звичка разом бути день кожен нерозлучно
Зв'язала дитячою нас дружбою; але потім
Він з'їхав, аж у нас йому здавалося нудно,
І рідко відвідував наш дім;
Потім знову прикинувся закоханим,
Вимогливим і засмученим!!.
Остер, розумний, красномовний,
У друзях особливо щасливий,
Ось про себе задумав він...
Полювання мандрувати напало на нього,
Ох! якщо любить хто кого,
Навіщо розуму шукати та їздити так далеко?
Ліза
Де носиться? у яких краях?
Лікувався, кажуть, на кислих він водах,
Не від хвороби, чай, від нудьги – повільніше.
Софія
І, мабуть, щасливий там, де люди смішніші.
Кого люблю я, не такий:
Молчалін за інших себе забути готовий,
Ворог зухвалості, - завжди сором'язливо, несміливо,
Ніч цілу з ким можна так провести!
Сидимо, а на дворі давно вже побіліло,
Як думаєш? чим зайняті?
Ліза
Бог знає,
Пані, чи моя ця справа?
Софія
Візьме він руку, до серця тисне,
З глибини душі зітхне,
Ні слова вільного, і так вся ніч минає,
Рука з рукою, і око з мене не зводить. -
Смієшся! чи можна! чим привід подала
Тобі я на сміх такий?
Ліза
Мені?.. ваша тітонька на думку тепер спала,
Як молодий француз втік у неї з дому,
Голубко! хотіла поховати
Свою досаду, не зуміла:
Забула волосся чорнити,
І через три дні посивіла.
(Продовжує реготати).
Софія
(з жалем)
Так само про мене потім заговорять.
Ліза
Вибачте, право, як Бог святий,
Хотіла я, щоб цей сміх безглуздий
Вас трохи розвеселити допоміг.
Софія
Ось вас би з тітонькою совість,
Щоб усіх знайомих перерахувати.
Чацький
А тітонька? все дівчиною, Мінервою?
Все фрейліною Катерини Першої?
Вихованок і мосек сповнений будинок?
Ох! до виховання перейдемо.
Що нині, так само, як здавна,
Клопочуть набирати вчителів полиці,
Числом більше, ціною дешевше?
Не те, щоб у науці далекі;
У Росії, під великим штрафом,
Нам кожного визнати велять
Істориком та географом!
Наш ментор, пам'ятайте ковпак його, халат,
Перст вказівний, всі ознаки навчання
Як наші боязкі турбували уми,
Як з ранніх пір звикли вірити ми,
Що нам без німців немає порятунку! -
А Гільйоме, француз, підбитий вітерцем?
Він не одружений ще?
Софія
На кому?
Чацький
Хоч на якійсь княгині,
Пульхерії Андріївні, наприклад?
Софія
Танцмайстер! чи можна!
Чацький
Що ж? він та кавалер.
Від нас вимагатимуть з ім'ям бути і в чині,
А Гільоме!.. - Тут нині тон який
На з'їздах, на великих, за прізвищами і парафіями парафіяльними?
Панує ще змішання мов:
Французького із нижегородським?
Софія
Суміші мов?
Чацький
Так, двох, без цього не можна.
Ліза
Але мудро з них один скроїти, як ваш.
Чацький
Принаймні не надутий.
Ось новини! - я користуюсь хвилиною,
Побаченням з вами жвавий,
І балакучий; а хіба немає часів,
Що я Молчаліна дурніша? Де він, до речі?
Чи не зламав безмовності друку?
Бувало, пісень де новеньких зошит
Побачить, пристає: будь ласка, списати.
А втім, він дійде до ступенів відомих,
Адже нині люблять безсловесних.
Софія
(в сторону)
Чи не людина, змія!
(Гучно і вимушено.)
Хочу у вас запитати:
Чи траплялося, щоб ви, сміючись? чи у смутку?
Помилка? добро про когось сказали?
Хоч не тепер, а в дитинстві, можливо.
Чацький
Коли все так м'яко? і ніжно, і незріло?
На що ж так давно? ось добра вам справа:
Дзвінками щойно гримаючи
І день і ніч по сніговій пустелі,
Поспішаю до вас голову стрімголов.
І як я вас знаходжу? у якомусь суворому чині!
Ось півгодини холодності терплю!
Обличчя найсвятішої богомолки!
І все-таки я вас без пам'яті люблю. -
(Хвилинне мовчання.)
Послухайте, чи слова мої всі шпильки?
І хиляться на чиюсь шкоду?
Але якщо так: розум із серцем не в ладу.
Я в диваках іншому диву
Раз посміюся, потім забуду:
Наказуйте ж мені у вогонь: піду як на обід.
Софія
Так, добре – згорите, якщо ж ні?
Явище 8
Софія, Ліза, Чацький, Фамусов.
Фамусів
Ось і інший!
Софія
Ах, батюшка, сон у руку.
(Виходить).
Явление 9
Фамусов, Чацький(Дивиться на двері, в які Софія вийшла).
Фамусів
Ну, викинув ти штуку!
Три роки не писав двох слів!
І гримнув раптом, як з хмар.
(Обіймаються.)
Здорово, друже, здорово, брат, здорово.
Розповідай, чай, у тебе готове
Зібрання важливе звісток?
Сідай, оголоси швидше.
(Сідають)
Чацький
(розсіяно)
Як Софія Павлівна у вас гарнішала!
Фамусів
Вам людям молодим, іншого немає справи,
Як помічати дівочу красу:
Сказала щось мимохіть, а ти,
Я чай, надіями занісся, зачарований.
Чацький
Ох! ні, надіями я мало розпещений.
Фамусів
«Сон у руку» мені вона хотіла шепнути.
Ось ти задумав…
Чацький
Я? - Ані.
Фамусів
Про кого їй снилося? що таке?
Чацький
Я не відгадник снів.
Фамусів
Не вір їй, все пусте.
Чацький
Я вірю на власні очі;
Вік не зустрічав, підписку дам.
Щоб було їй хоч трохи подібне!
Фамусів
Він усе своє. Так розкажи докладно,
Де був? поневірявся стільки років!
Звідки тепер?
Чацький
Тепер мені до того!
Хотів об'їхати ціле світло,
І не об'їхав сотої частки.
(Встає поспішно.)
Вибачте; я поспішав швидше бачити вас,
Не заїжджав додому. Прощайте! Через годину
Я, подробиці найменшої не забуду;
Вам першим, потім ви розповідайте всюди.
(В дверях.)
Яка гарна!
Чацький
Ні, нині світло вже не таке.
Фамусів
Небезпечна людина!
Чацький
Вільніше кожен дихає
І не поспішає вписатися в полк блазнів.
Фамусів
Що каже! і каже, як пише!
Чацький
У покровителів позіхати на стелю,
Помовчати, пошаркати, пообідати,
Підставити стілець, підняти хустку.
Фамусів
Він хоче проповідати вільність!
Чацький
Хто подорожує, у селі хто живе.
Фамусів
Та він владу не визнає!
Чацький
Хто служить справі, а не особам.
Фамусів
Суворіше б я заборонив цим панам
На постріл під'їжджали до столиць.
Чацький
Я нарешті дам вам відпочинок.
Фамусів
Терпіння, сечі немає, прикро.
Чацький
Ваше життя лаяв я нещадно,
Надаю вам у владу:
Відкиньте частину,
Хоч нашим часам на додачу;
Так і бути, я не поплачу.
Фамусів
І знати вас не хочу, розпусти не терплю.
Чацький
Я доказав.
Фамусів
Ласкаво, заткнув я вуха.
Чацький
На що ж? я їх не ображу.
Фамусів
(скоромовкою)
Ось нишпорять по світу, б'ють байдики,
Повертаються, від них порядку чекай.
Чацький
Я перестав...
Фамусів
Мабуть, пощади.
Чацький
Довжити суперечки не моє бажання.
Фамусів
Хоч душу відпусти на покаяння!
Явище 3
Слуга
(входить)
Полковник Скалозуб.
Фамусів
(нічого не бачить і не чує)
Тебе вже запроторять.
Під суд, як пити дадуть.
Чацький
Завітав до вас хтось додому.
Фамусів
Не слухаю, під суд!
Чацький
До вас людина із доповіддю.
Фамусів
Не слухаю, під суд! під суд!
Чацький
Та оберніться, вас звуть.
Фамусів
(обертається)
А? заколот? ну так і чекаю содому.
Слуга
Полковник Скалозуб. Накажете прийняти?
Фамусів
(встає)
Осли! сто разів вам повторювати?
Прийняти його, покликати, просити, сказати, що вдома,
Що дуже радий. Пішов же, поспішай.
(Слуга йде.)
Пожалуйста, добродію, при ньому остерігайся:
Відома людина, солідна,
І знаків темряву відзнаки нахопив;
Не по літах і чин завидний,
Не сьогодні завтра генерал.
Пожалуйста, при ньому поводься скромненько.
Ех! Олександре Андрійовичу, погано, брате!
До мене він жалує часто;
Я кожному, ти знаєш, радий;
У Москві додадуть завжди втричі:
Ось ніби одружується з Сонюшкою. Порожнє!
Він, може, і радий був душею,
Так потреби сам не бачу я великий
Дочка видаватиме ні завтра, ні сьогодні;
Адже Софія молода. А втім, влада Господня.
Пожалуйста, при ньому не сперечайся ти вкрив і навскіс,
І завіральні ідеї ці кинь.
Проте його немає! яку б причину…
А! знати, до мене пішов до іншої половини.
Фамусів
Люба людина, і подивитися - так хват,
Прекрасна двоюрідна людина ваш брат.
Скалозуб
Але міцно набрався якихось нових правил.
Чин слідував йому: він службу раптом залишив,
У селі книжки почав читати.
Скалозуб
Досить щасливий я в товаришах моїх,
Вакансії якраз відкриті:
То старших виключать інших,
Інші, дивишся, перебиті.
Фамусів
Так, чим когось Господь шукає, піднесе!
Скалозуб
Буває, мого щасливіше щастить.
У нас у п'ятнадцятій дивізії, не далі.
Про нашого хоч сказати бригадного генерала.
Фамусів
Помилуйте, а вам чого бракує?
Скалозуб
Не скаржусь, не оминали,
Проте за полком два роки повели.
Фамусів
Чи в погонь за полком?
Зате, звичайно, у чому іншому
За вами далеко тягнутися.
Скалозуб
Ні-с, старші мене по корпусу знайдуться,
Я з вісімсот дев'ятого служу;
Так, щоб чини здобути, є багато каналів;
Про них як істинний філософ я суджу:
Мені тільки дісталося б у генерали.
Фамусів
І славно судіть, дай Бог здоров'я вам
І генеральський чин; а там
Навіщо відкладати далі,
Мова завести про генеральшу?
Скалозуб
Одружуватися? я анітрохи не проти.
Фамусів
Що ж? у кого сестра, племінниця є, дочка;
Адже в Москві немає нареченим перекладу;
Чого? розмножуються рік у рік;
А, батюшка, зізнайтеся, що ледве
Де знайдеться столиця, як Москва.
Скалозуб
Дистанції величезного розміру.
Фамусів
Смак, батюшка, хороша манера;
На всі свої закони є:
Ось, наприклад, у нас вже здавна ведеться,
Що за батьком та сином честь;
Будь поганий, та якщо набереться
Душ тисячі дві родових, -
Той і наречений.
Інший хоч швидше будь, надутий всяким чванством,
Нехай собі розумником слави,
А в сім'ю не включать. На нас не здивуйся.
Адже тільки тут ще й дорожать дворянством.
Та чи це одне? візьміть ви хліб-сіль:
Хто хоче до нас завітати - будь ласка;
Двері відчинені для званих і непроханих,
Особливо із іноземних;
Хоч чесна людина, хоч ні,
Для нас рівно, про всіх готовий обід.
Візьміть ви від голови до п'ят,
На всіх московських є особливий відбиток.
Будьте ласкаві подивитися на нашу молодь,
На юнаків - синів і онуків;
Журимо ми їх, а якщо розбереш,
У п'ятнадцять років учителів навчать!
А наші дідки? - Як їх візьме запал,
Засудять про справи, що слово – вирок,
Адже стовпові все, в ус нікого не дмуть;
І про уряд іноді так кажуть,
Що, якби хтось підслухав їх… біда!
Не те щоб новизни вводили, - ніколи,
Врятуй нас боже! Ні. А чіпляться
До того, до цього, а частіше ні до чого,
Посперечаться, пошумлять, і... розійдуться.
Прямі канцлери у відставці - з розуму!
Я вам скажу, знати час не настав час,
Але що без них не обійдеться. -
А жінки? - сунься хто, спробуй оволодій;
Судді всьому, скрізь, над ними немає суддів;
За картами коли повстануть загальним бунтом,
Дай Бог терпіння, - адже сам я був одружений.
Скомандувати наказуйте перед фрунтом!
Будьте надішліть їх до Сенату!
Ірина Власівна! Лукер'я Олексіївна!
Тетяна Юрівна! Пульхерія Андріївна!
А дочок хтось бачив, - кожний голову повеш…
Його величність король був прусський тут;
Дивувався не шляхом московським він дівчатам,
Їх доброю, а не особам;
І точно, чи можна бути вихованішим!
Вміють же себе нарядити
Тафтицею, чорнобривцем і серпанком,
Словечко в простоті не скажуть, все з утиском;
Французькі романси вам співають
І верхні виводять нотки,
До військових людей так і чнуть,
А тому що патріотки.
Рішуче скажу: ледве
Інша знайдеться столиця, як Москва.
Скалозуб
На мою думку,
Пожежа сприяла їй багато прикраси.
Фамусів
Не пам'ятайте нам, чи мало хриплять!
З тих пір дороги, тротуари,
Будинки і все на новий лад.
Чацький
Будинки нові, але забобони старі.
Порадуйте, не винищуть
Ані роки їх, ані моди, ані пожежі.
Фамусів
(Чацькому)
Гей, зав'яжи на згадку вузлик;
Просив я помовчати, не велика послуга.
(Скелязубу.)
Дозвольте, батюшка. Ось-с – Чацького, мені друга,
Андрія Ілліча покійного синка:
Чи не служить, тобто в тому він користі не знаходить,
Але захоч - так був би діловий.
Жаль, дуже шкода, він малий з головою,
І славно пише, перекладає.
Не можна не пошкодувати, що з таким розумом.
Чацький
Чи не можна пошкодувати про когось іншого?
І похвали мені ваші докучають.
Фамусів
Не я один, все також засуджують.
Чацький
А судді хто? - За давниною років
До вільного життя їхня ворожнеча непримиренна,
Судження черпають із забутих газет
Часів Очаковських та підкорення Криму;
Завжди готові до журби,
Співають усі пісні одну й ту саму,
Не помічаючи себе:
Що старіше, те гірше.
Де? вкажіть нам, батьківщини батьки,
Яких ми маємо прийняти за зразки?
Чи не ці, грабіжництво багаті?
Захист від суду у друзях знайшли, у спорідненості,
Чудові споруди палати,
Де розливаються в бенкетах і марнотратстві,
І де не воскреснуть клієнти-іноземці
Минулого життя подліші риси.
Та й кому в Москві не затискали роти
Обіди, вечері та танці?
Чи не той, ви до кого мене ще з пелен,
Для задумів якихось незрозумілих,
Дітей возили на уклін?
Той Нестор негідників знатних,
Натовпом оточений слуг;
Завзято, вони в години вина і бійки
І честь, і життя його неодноразово рятували: раптом
На них він виміняв хортів три собаки!
Або он той ще, який для витівок
На кріпосний балет зігнав на багатьох фурах
Від матерів, батьків відторгнених дітей?
Сам занурений розумом у Зефірах та в Амурах,
Змусив усю Москву дивуватися їхній красі!
Але боржників не погодився до відстрочки:
Амури та Зефіри всі
Розпродані поодинці!
Ось ті, які дожили до сивини!
Ось поважати кого маємо ми на безлюдді!
Ось наші суворі поціновувачі та судді!
Тепер нехай із нас один,
З молодих людей, знайдеться - ворог шукань,
Не вимагаючи ні місць, ні підвищення в чин,
У науки він впертує розум, який прагне пізнань;
Або в душі його сам Бог збудить жар
До мистецтв творчих, високих і прекрасних, -
Вони одразу: розбій! пожежу!
І прославиться у них мрійником! небезпечним!! -
Мундір! один мундир! він у колишньому їхньому побуті
Колись укривав, розшитий та гарний,
Їхня слабодушність, розум жебрак;
І нам за ними в дорогу щасливу!
І в дружинах, дочок - до мундира та ж пристрасть!
Я сам до нього давно чи від ніжності зрікся?!
Тепер уже в це мені дитинство не впасти;
Але хто б тоді за всіма не схопився?
Коли з гвардії, інші від двору
Сюди на якийсь час приїжджали, -
Кричали жінки: ура!
І в повітря чепчики кидали!
Фамусів
(про себе)
Втягне він мене в біду.
(Голосно.)
Сергію Сергійовичу, я піду
І чекатиму вас у кабінеті.
Софія
Ні, залишайтеся за бажанням.
Явление 9
Софія, Ліза, Чацький, Скалозуб, Молчалін(З підв'язаною рукою).
Скалозуб
Воскрес і неушкоджений, рука
Забита злегка,
І все-таки фальшива тривога.
Молчалін
Я вас налякав, вибачте заради Бога.
Скалозуб
Ну! я не знав, що буде з того
Вам ірритація. Прожогом вбігли. -
Ми здригнулися! - Ви непритомніли,
І що ж? - весь страх із нічого.
Софія
(Не дивлячись ні на кого)
Ох! дуже бачу, з порожнього,
А вся ще тепер тремчу.
Чацький
(про себе)
З Молчаліним жодного слова!
Софія
Однак про себе скажу,
Що не боягузлива. Так буває,
Карета впаде, - піднімуть: я знову
Готова знову скакати;
Але все найменше в інших мене лякає,
Хоч немає великого нещастя від того,
Хоч незнайомий мені, - до цього не діло.
Чацький
(про себе)
Прощення просить у нього,
Щоразу про когось пожаліла!
Скалозуб
Дозвольте, розповім вам звістку:
Княгиня Ласова якась тут є,
Наїзниця, вдова, але немає прикладів,
Щоб їздило з нею багато кавалерів.
Днями розбилася в пух, -
Жоке не підтримав, вважав він, мабуть, мух. -
І без того вона, як чутно, незграбна,
Тепер ребра не вистачає,
Тож для підтримки шукає чоловіка.
Софія
Ах, Олександре Андрійовичу, ось -
Ви є цілком великодушні:
На жаль ближнього ви такі небайдужі.
Чацький
Так, це я зараз виявив,
Моїм старанним старанням,
І пирсканням, і відтиранням,
Не знаю для кого, але вас воскресив.
(Бере капелюх і йде.)
Явище 10
Ті ж,крім Чацького.
Софія
Ви увечері до нас будете?
Скалозуб
Як рано?
Софія
Раніше, з'їдуться домашні друзі,
Потанцювати під фортепіано, -
Ми в жалобі, то балу дати не можна.
Скалозуб
Я, але до батюшки зайти я обіцявся,
Відкланяюсь.
Софія
Прощайте.
Скалозуб
(тисне руку Молчаліну)
Ваш слуга.
Наталія Дмитрівна
Платон Михайлович мій здоров'ям дуже слабкий.
Чацький
Здоров'ям слабий! Чи давно?
Наталія Дмитрівна
Все рюматизм та головний біль.
Чацький
Руху більше. У село, у теплий край.
Будь частіше на коні. Село влітку – рай.
Наталія Дмитрівна
Платон Михайлич місто любить,
Москву; за що в глушині він свої дні загубить!
Чацький
Москву та місто… Ти дивак!
А пам'ятаєш колишнє?
Платон Михайлович
Так, брате, тепер не так...
Наталія Дмитрівна
Ох! мій друже!
Тут так свіжо, що сили немає,
Ти розкрився весь, і розстебнув жилет.
Платон Михайлович
Тепер, брате, я не той...
Наталія Дмитрівна
Послухайся разочок,
Мій любий, застебнися швидше.
Платон Михайлович
(холоднокровно)
Нині.
Наталія Дмитрівна
Та відійди подалі від дверей,
Наскрізний там вітер дме ззаду!
Платон Михайлович
Тепер, брате, я не той...
Наталія Дмитрівна
Мій ангел, заради бога
Від дверей далі відійди.
Платон Михайлович
(Очі до неба)
Ох! матінко!
Чацький
Ну, Бог тебе суди;
Вже точно став не той у короткий час;
Чи не минулого року, наприкінці,
У полку я тебе знав? лише ранок: ногу в стремено
І носишся на хортовому жеребці;
Осінній вітер дуй, хоч попереду, хоч із тилу.
Платон Михайлович
(З подихом)
Ех! братику! славне тоді життя було.
Явище 7
Ті ж, Князь Тугоухівськийі Княгиня із шістьма дочками.
Наталія Дмитрівна
(тоненьким голоском)
Князь Петро Ілліч, княгиня, боже мій!
Княжна Зізі! Мімі!
(Гучні лобизання, потім сідають і оглядають одна одну з голови до ніг.)
1-а князівна
Який фасон чудовий!
2-я князівна
Які складочки!
1-а князівна
Обшите бахромою.
Наталія Дмитрівна
Ні, якби бачили, мій атласний тюрлюрлю!
3-я князівна
Який ешарп cousin мені подарував!
4-я князівна
Ох! так, барежевий!
5-я князівна
Ох! чарівність!
6-я князівна
Ох! як милий!
Княгиня
Сс! - Хто це в кутку, зійшли ми, вклонився?
Наталія Дмитрівна
Приїжджий, Чацький.
Княгиня
Відставний?
Наталія Дмитрівна
Так, мандрував, нещодавно вернувся.
Княгиня
І хо-ло-стій?
Наталія Дмитрівна
Так, не одружений.
Княгиня
Князь, князь, сюди. - Живіше.
Князь
(До неї обертає слухову трубку)
Охм!
Княгиня
До нас на вечір, у четвер, проси швидше
Наталії Дмитрівни знайомого: он він!
Князь
І-хм!
(Вирушає, в'ється біля Чацького і покашлює)
Княгиня
Ось те дітки:
Їм бал, а батюшка тягайся на уклін;
Танцівники жахливо стали рідкісними!
Він камер-юнкер?
Наталія Дмитрівна
Ні.
Княгиня
Багат?
Наталія Дмитрівна
О! ні!
Княгиня
(голосно, що є сечі)
Князь, князю! Назад!
Явище 8
Ті жі Графіні Хрюміни:бабуся та онука.
Графіня-онука
Ох! grand’maman! Ну, хто так рано приїжджає!
Ми перші!
(Пропадає у бічну кімнату.)
Княгиня
Ось нас честить!
Ось перша, і нас за нікого рахує!
Зла, у дівках ціле століття, вже Бог її пробачить.
Графіня-онука
(Повернувшись, спрямовує на Чацького подвійний лорнет)
Мсьє Чацький! Ви в Москві! як були, всі такі?
Чацький
На що мені змінюватися?
Графіня-онука
Повернулися неодружені?
Чацький
На кому мені одружитися?
Графіня-онука
У чужих краях на кому?
О! наших тьма без далеких довідок
Там одружуються, і нас дарують спорідненістю
З майстерницями модних лавок.
Чацький
Нещасні! повинні докори нема
Від наслідувань модисткам?
За те, що сміли віддати перевагу
Оригінали списків?
Явление 9
Ті жта безліч інших гостей. Між іншим, Загорецький. Чоловікиє, човгають, відходять убік, кочують з кімнати в кімнату та ін. Софіявід себе виходить, все назустріч їй.
Графіня-онука
Ех! bon soir! vous voila! Jamais trop diligente,
Vous nous donnez toujours le plaisir de l’attente.
Загорецький
(Софії)
На завтрашній спектакль маєте квиток?
Софія
Ні.
Загорецький
Дозвольте вам вручити, даремно хто взявся
Інший вам заслужити, зате
Куди я не кидався!
У контору – все взято,
До директора - він мені приятель, -
Із зорею о шостій годині, і до речі!
З вечора вже ніхто дістати не міг;
До того, до цього, я всіх збив з ніг;
І цей нарешті викрав уже силою
В одного, старий він кволий,
Мені друг, відомий домосід;
Нехай удома просидить у спокої.
Софія
Дякую вам за квиток,
А за старання вдвічі.
(Є ще деякі, тим часом Загорецький відходить до чоловіків.)
Загорецький
Платон Михайлович…
Платон Михайлович
Геть!
Іди ти до жінок, бреши їм, та їх мороч;
Я правду про тебе розкажу таку,
Що гірше за всяку брехню. Ось, брате,
(Чацькому)
рекомендую!
Як таких людей чемніше звуть?
Ніжніше? - людина вона світська,
Від'явлений шахрай, шахрай:
Антон Антонович Загорецький.
При ньому остерігайся: переносити добре,
І в карти не сідай: продасть.
Загорецький
Оригінал! буркотливий, а без найменшої злості.
Чацький
І ображатися вам смішно;
Крім чесності, є безліч втіх:
Лають тут, а там дякують.
Платон Михайлович
Ох, ні, братику, у нас лають
Всюди, а всюди приймають.
(Загорецький мішається в натовп.)
Явище 10
Ті жі Хльостова.
Хльостова
Чи легко в шістдесят п'ять років
Тягтися мені до тебе, племінниця?.. - Мучіння!
Година бита їхала з Покровки, сили немає;
Ніч - кінець світу!
Від нудьги я взяла із собою
Арапку-дівку та собачку;
Вели їх нагодувати, вже, друже мій;
Від вечері зійшли подачку. -
Княгиня, привіт!
(Села.)
Ну, Софіюшка, мій друже,
Яка у мене арапка для послуг:
Кучерява! горбом лопатки!
Сердитий! все котячі кидки!
Та як чорна! та як страшна!
Адже створив Господь таке плем'я!
Чорт сущий; у дівочій вона;
Чи покликати?
Софія
Ні, в інший час.
Хльостова
Уяви: їх, як звірів, виводять напоказ.
Я чула, там… місто є турецьке…
Чи знаєш, хто мені припас?
Антон Антонович Загорецький.
(Загорецький виставляється вперед.)
Брехня він, картежник, злодій.
(Загорецький зникає.)
Я від нього було і двері на запор;
Та майстер прислужити: мені та сестрі Парасковії
Двох арапченків на ярмарку дістав;
Купив, він каже, чай у карти сплутував;
А мені подаруночок, дай Боже йому здоров'я!
Чацький
(З реготом Платону Михайловичу)
Не поздоровиться від таких похвал,
І Загорецький сам не витримав, зник.
Хльостова
Хто цей веселун? З якого звання?
Софія
Он цей? Чацький.
Хльостова
Ну? а що знайшов кумедного?
Чому він радий? Який тут сміх?
Над старістю сміятися гріх.
Я пам'ятаю, ти дітей з ним часто танцювала,
Я за вуха його дірала, тільки мало.
Явище 11
Ті жі Фамусів.
Фамусів
(голосно)
Чекаємо князя Петра Ілліча,
А князь тут! А я забився там, у портретній.
Де Скалозуб Сергій Сергійович? а?
Ні, здається, що ні. - Він людина помітна -
Сергій Сергійович Скалозуб.
Хльостова
Творець мій! оглушив, дзвінкіше за всякі труби.
Явище 12
Ті ж і Скалозуб,потім Молчалін.
Фамусів
Сергій Сергійович, запізнилися;
А ми на вас чекали, чекали, чекали.
(Підводить до Хльостової.)
Моя невестушка, якій вже давно
Про вас сказано.
Хльостова
(сидячи)
Ви раніше були тут… у полку… у тому…
у гренадерському?
Скалозуб
(басом)
У його високості, хочете ви сказати,
Ново-землянському мушкетерському.
Хльостова
Не майстриня я полиці розрізняти.
Скалозуб
А формові є відмінності:
У мундирах випушки, погоничі, петлички.
Фамусів
Ходімо, батюшка, там вас насмішу;
Курйозний віст у нас. За нами, князю! прошу.
(Його і князя відводить із собою.)
Хльостова
(Софії)
Ух! я точненько позбулася петлі;
Адже дурний твій батько:
Дався йому трьох сажень удалец, -
Знайомить, не спитаючи, чи приємно нам, чи ні?
Молчалін
(Подає їй карту)
Я вашу партію склав: мосьє Кок,
Хома Фоміч і я.
Хльостова
Дякую, мій друже.
(Встає.)
Молчалін
Ваш шпіц - чарівний шпіц, не більше наперстка;
Я гладив усе його: як шовкова вовна!
Хльостова
Спасибі мій рідний.
(Виходить, за нею Молчалін та багато інших.)
Явище 13
Чацький, Софія та кілька сторонніх,які у продовженні розходяться.
Чацький
Ну! хмару розігнав…
Софія
Чи можна не продовжувати?
Чацький
Чим вас я налякав?
За те, що він пом'якшив розгнівану гостю,
Хотів я похвалити.
Софія
А скінчили б злістю.
Чацький
Сказати вам, що я думав? Ось:
Старенькі всі - народ сердитий;
Не погано, щоб при них слуга знаменитий
Тут було, як громове відведення.
Мовчалін! - Хто інший так мирно все залагодить!
Там моську вчасно погладить,
Тут у пору картку втре,
У ньому Загорецький не помре!
Ви давиче його мені обчислювали властивості,
Але багато хто забув? - Так?
Княгиня
Ні, у Петербурзі інститут
Пе-да-го-гічний, так, здається, звуть:
Там вправляються в розколах і в безвір'ї,
Професори!! - у них навчався наш рідня,
І вийшов! хоч зараз у аптеку, у підмайстри.
Від жінок бігає і навіть від мене!
Чинов не хоче знати! Він хімік, він ботанік,
Князь Федір, мій племінник.
Скалозуб
Я вас порадую: загальний поголос,
Що є проект щодо ліцеїв, шкіл, гімназій;
Там лише навчатимуть по нашому: раз, два;
А книжки збережуть так: для великих наказів.
Фамусів
Сергію Сергійовичу, ні! Коли вже зло припинити:
Забрати всі книги б та спалити.
Загорецький
(з лагідністю)
Ні-с, книги книгам не потрібні. А якби, між нами,
Я був призначений ценсором,
На байки б наліг; ох! байки – смерть моя!
Насмішки вічні над левами! над орлами!
Хто що не кажи:
Хоча тварини, а все-таки царі.
Хльостова
Батьки мої, хто вже в розумі засмучений,
Так все одно, чи від книжок, чи від пиття;
А Чацького мені шкода.
По-християнський так; він жалості гідний,
Був гострий чоловік, мав душ сотні зо три.
Фамусів
Чотири.
Хльостова
Три, добродію.
Фамусів
Чотириста.
Хльостова
Ні! триста.
Фамусів
У моєму календарі…
Хльостова
Усі брешуть календарі.
Фамусів
Саме чотириста, ох! сперечатися голосиста!
Хльостова
Ні! триста! - вже чужих маєтків мені не знати!
Фамусів
Чотириста, прошу зрозуміти.
Хльостова
Ні! триста, триста, триста.
Явище 22
Ті жвсе і Чацький.
Наталія Дмитрівна
Ось він.
Графіня-онука
Шш!
Усе
Шш!
(заплямуються від нього в протилежний бік.)
Хльостова
Ну як з шалених очей
Почне битися він, вимагатиме до розбирання!
Фамусів
О Боже! помилуй грішних нас!
(Небезпечно.)
Шановний! Ти не у своїй тарілці.
З дороги потрібний сон. Дай пульс. Ти хворий.
Чацький
Так, сечі немає: мільйон мук
Груди від дружніх лещат,
Ногам від човгання, вухам від вигуків,
А ще голові від усіляких дрібниць.
(Підходить до Софії.)
Душа тут у мене якимось горем стиснута,
І в багатолюдстві я втрачено, сам не свій.
Ні! я незадоволений Москвою.
Хльостова
Москва, бач, винна.
Софія
(Чацькому)
Скажіть, що вас так гнівить?
Чацький
У тій кімнаті незначна зустріч:
Французик з Бордо, надсаджуючи груди,
Зібрав навколо себе рід віча
І казав, як споряджався в дорогу
У Росію, до варварів, зі страхом та сльозами;
Приїхав і знайшов, що ласкам немає кінця;
Ні звуку російської, ні російської особи
Не зустрів: ніби на батьківщині, з друзями;
Свою провінцію. Подивишся, ввечері
Він почувається тут маленьким царем;
Такий же толк у жінок, такі ж вбрання ...
Він радий, але ми не раді.
Замовк, і тут з усіх боків
Туга, і охання, і стогін.
Ох! Франція! Ні в світі краще за край! -
Вирішили дві княжни, сестриці, повторюючи
Урок, який їм з дитинства натхненний.
Куди подітися від княжень!
Я одаль відсилав бажання
Смиренні, проте вголос,
Щоб вигубив Господь нечистий цей дух
Порожнього, рабського, сліпого наслідування;
Щоб іскру заронив він у комусь із душею,
Хто міг би словом та прикладом
Нас утримати, як міцною возжою,
Від жалюгідної нудоти на чужій стороні.
Нехай мене заберуть старовіром,
Але гірша для мене наша Північ стократ
З того часу, як віддав все в обмін на новий лад -
І звичаї, і язик, і старовину святу,
І величний одяг на інший
За блазенським зразком:
Хвіст ззаду, спереду якийсь чудовий виїм,
Розум всупереч, наперекір стихіям;
Рухи пов'язані, і не краса обличчя;
Смішні, голені, сиві підборіддя!
Як сукні, волосся, так і уми короткі!
Ох! якщо народжені ми все переймати,
Хоч у китайців би нам трохи зайняти
Премудрого у них незнання іноземців.
Чи воскреснемо коли від чужовладдя мод?
Щоб розумний, бадьорий наш народ
Хоча з мови нас не вважав за німців.
«Як європейське поставити у паралель
З національним – дивно щось!
Ну як перекласти мадам та мадмуазель?
Вже пані!!» - забурмотів мені хтось...
Уявіть, тут у всіх
На мій рахунок піднявся сміх.
« Пані!ха! ха! ха! ха! прекрасно!
Пані!ха! ха! ха! ха! жахливо!!» -
Я, розсердившись і життя кляня,
Готував їм громову відповідь;
Але всі лишили мене. -
Ось випадок вам зі мною, він не новий;
Москва і Петербург - у всій Росії те,
Що людина із міста Бордо,
Лише рот відкрив, має щастя
У всіх князів вселяли участь;
І в Петербурзі та в Москві,
Хто недруг виписних осіб, химер, слів кучерявих,
У чиїй, на нещастя, голові
П'ять, шість знайдеться думок здорових
І він наважиться їх гласно оголошувати, -
Дивись…
(Оглядається, всі у вальсі кружляють з найбільшою старанністю. Старі люди розбрелися до карткових столів.)
Загорецький
А до речі, ось князь Петро Ілліч,
Княгиня та з княжнами.
Репетилів
Дичину.
Явище 7
Репетилів, Загорецький, Князь та Княгиня із шістьма дочками;трохи згодом Хльостоваспускається з парадних сходів, Молчалінведе її під руку. Лакеїу суєтах.
Загорецький
Княжни, будь ласка, скажіть вашу думку,
Шалений Чацький чи ні?
1-а князівна
Який у цьому є сумнів?
2-я князівна
Про це знає ціле світло.
3-я князівна
Дрянські, Хворові, Варлянські, Скачкові.
4-я князівна
Ох! вести старі, кому вони нові?
5-я князівна
Хто має сумніви?
Загорецький
Та ось не вірить...
6-я князівна
(Репетилову)
Ви!
Всі разом
Мсьє Репетилів! Ви! Мсьє Репетилів! що ви!
Та як ви! Чи можна проти всіх!
Чому ви? сором і сміх.
Репетилів
(затикає собі вуха)
Вибачте, я не знав, що це дуже голосно.
Княгиня
Ще не гласно б, з ним говорити небезпечно,
Давно б замкнути час.
Послухати, так його мізинець
Найрозумніше, і навіть князь-Петро!
Я думаю, він просто якобінець,
Ваш Чацький!.. Їдемо. Князь, ти б везти міг
Катиш чи Зізі, ми сядемо у шестимісній.
Хльостова
(Сходи)
Княгиня, картковий боржок.
Княгиня
За мною, матінко.
Усе
(один одному)
Прощайте.
(Княже прізвище їде і Загорецький теж.)
Явище 8
Репетилів, Хлєстова, Молчалін.
Репетилів
Царю небесний!
Амфіса Нілівна! Ох! Чацький! бідний! ось!
Що наш високий розум! і тисяча турбот!
Скажіть, з чого на світі ми клопочемо!
Хльостова
Так Бог судив йому; а втім
Лікують, вилікують, може;
А ти, мій батюшка, невиліковний, хоч кинь.
Дозволив вчасно з'явитися! -
Молчалін, он комірець твій,
Не потрібні дроти; мабуть, господь з тобою.
(Молчалін іде собі в кімнату.)
Прощайте, батюшко; час перебитися.
(Виїжджає.)
Явление 9
Репетилівзі своїм лакеєм.
Репетилів
Куди тепер спрямувати шлях?
А справа вже йде до світанку.
Іди, сади мене в карету,
Вези кудись.
(Виїжджає.)
Явище 10
Остання лампа гасне.
Чацький
(Виходить зі швейцарської)
Що це? чи чув я моїми вухами!
Не сміх, а явно злість. Якими чудесами?
Через яке чаклунство
Безглуздість про мене все в голос повторюють!
І для інших як немов торжество,
Інші ніби співчують.
О! якби хтось у людей проник:
Що гірше у них? душа чи мова?
Чий це твір!
Повірили дурні, іншим передають,
Старі вмить тривогу б'ють
І ось громадська думка!
І ось та батьківщина ... Ні, в нинішній приїзд,
Я бачу, що вона мені скоро набридне.
А чи Софія знає? - Звичайно, розповіли,
Вона не те, щоб мені на шкоду
Потішилася, і правда чи ні
Їй все одно, чи інший, чи я,
Ніким по щирості вона не дорожить.
Але ця непритомність? безпам'яття звідки?
Нерв розпещеність, примха, -
Збудить трохи їх, і трохи втихомирить, -
Я ознакою спочив живих пристрастей. - Ні крихти:
Вона звичайно б втратила так само сил,
Коли б хтось ступив
На хвіст собачки чи кішки.
Софія
(Над сходами на другому поверсі, зі свічкою)
Молчаліне, ви?
(Поспішно знову припирає двері.)
Чацький
Вона! вона сама!
Ох! голова горить, вся кров моя у хвилюванні!
З'явилася! немає її! невже у видінні?
Чи не справді я збожеволів?
До надзвичайності я точно приготовлений;
Але не бачення тут, побачення година обумовлена.
Навіщо обманювати себе мені самого?
Звала Молчаліна, ось його кімната.
Лакей його
(з ганку)
Каре…
Чацький
Сс!..
(Виштовхує його геть.)
Буду тут, і не стуляю оку,
Хоч до ранку. Коли вже горе пити,
Так краще одразу,
Чим зволікати, а лиха повільним не побути.
Двері відчиняються.
(Ховається за колону.)
Явище 11
Чацькийзахований, Лізазі свічкою.
Ліза
Ох! сечі немає! роблю:
У порожні сіни! в ніч! боїшся будинкових,
Боїшся і людей живих.
Мучителька-панночка, бог із нею.
І Чацький, як більмо в оці;
Бач, здався їй десь тут, унизу.
(Оглядається.)
Так! як же! по сінях бродити йому охота!
Він, чай, давно вже за ворота,
Кохання на завтра поберіг,
Додому – і спати заліг.
Однак велено серцевому штовхнутися.
(Стукає до Молчаліна.)
Послухайте. Дозвольте прокинутися.
Вас кличе панночка, вас панна кличе.
Та скоріше, щоб не застали.
Явище 12
Чацькийза колоною, Ліза, Молчалін(Потягується і позіхає). Софія(крадеться зверху).
Ліза
Ви, пане, камінь, пане, лід.
Молчалін
Ох! Лизанько, чи ти від себе?
Ліза
Від панянки-с.
Молчалін
Хто б відгадав,
Що в цих щічках, у цих жилках
Кохання ще рум'янець не грав!
Полювання бути тобі тільки на посилках?
Ліза
А вам, шукачам наречених,
Не ніжитись і не позіхати б;
Пригож і милий, хто не доїсть
І не доспить до весілля.
Молчалін
Яке весілля? з ким?
Ліза
А з панночкою?
Молчалін
Іди,
Надії багато попереду,
Без весілля час тягнемо.
Ліза
Що ви, пане! так ми кого ж
Собі в чоловіка іншого?
Молчалін
Не знаю. А мене так розбирає тремтіння,
І при одній я думки трушу,
Що Павло Опанасович раз
Колись зловить нас,
Розжене, прокляне!.. Та що? чи відкрити душу?
Я в Софії Павлівні не бачу нічого
Завидного. Дай Бог їй вік прожити багато,
Любила Чацького колись,
Мене розлюбить, як його.
Мій янгол, бажав би наполовину
До неї те саме відчувати, що відчуваю до тебе;
Та ні, як не тверджу собі,
Готуюся ніжним бути, а я бачу - і простирадло.
Софія
(в сторону)
Які ницості!
Чацький
(за колоною)
Негідник!
Ліза
І вам не соромно?
Молчалін
Мені заповів батько:
По-перше, догоджати всім людям без вилучення -
Господарю, де доведеться жити,
Начальнику, з ким я служитиму,
Слузі його, що чистить сукні,
Швейцару, двірнику, для уникнення зла,
Собаці двірника, щоб ласкава була.
Ліза
Сказати, пане, у вас величезна опіка!
Молчалін
І ось коханця я набираю вигляду
Завгодно доньці такої людини.
Ліза
Який годує та напує,
А іноді й чином подарує?
Ходімо ж, досить тлумачили.
Молчалін
Ходімо любов ділити плачевної нашої кралі.
Дай обійму тебе від серця повноти.
(Ліза не дається.)
Чому вона не ти!
(Хоче йти, Софія не пускає.)
Софія
(майже пошепки, вся сцена напівголосно)
Не йдіть далі, наслухалася я багато,
Жахлива людина! себе я, стін соромлюся.
Молчалін
Як! Софія Павлівна…
Софія
Ні слова, заради бога,
Мовчіть, я на все наважусь.
Молчалін
(Впадає на коліна, Софія відштовхує його)
Ах, згадайте, не гнівайтесь, погляньте!
Софія
Не пам'ятаю нічого, не докучайте мені.
Спогади! як гострий ніж віне.
Молчалін
(Повзає біля ніг її)
Помилуйте…
Софія
Не підрахуйте, устаньте,
Відповіді не хочу, я знаю вашу відповідь,
Солжете…
Молчалін
Зробіть мені милість...
Софія
Ні. Ні. Ні.
Молчалін
Жартував, і не сказав я нічого, крім...
Софія
Відчепіться, кажу, зараз,
Я криком розбуджу всіх у домі,
І погублю себе та вас.
(Молчалін встає.)
Я з того часу вас ніби не знала.
Докорів, скарг, сліз моїх
Не смійте чекати, не варті ви їх;
Але щоб у домі тут зоря вас не застала,
Щоб ніколи про вас більше не чула.
Молчалін
Як ви накажете.
Софія
Інакше розповім
Усю правду батюшці з досади.
Ви знаєте, що я собою не дорожу.
Ідіть. - Стійте, будьте раді,
Що при побаченнях зі мною у нічній тиші
Трималися більш ви боязкі в характері,
Чим навіть вдень, і при людях, і на яві,
У вас менше зухвалості, ніж кривизни душі.
Сама задоволена тим, що вночі все дізналася,
Немає докоряючих свідків в очах,
Як давіче, коли я непритомніла,
Тут Чацький був…
Чацький
(кидається між ними)
Він тут, притворниця!
Ліза та Софія
Ох! Ах!
(Ліза свічку упускає з переляку; Молчалін ховається до себе в кімнату.)
Явище 13
Ті ж,крім Молчаліна.
Чацький
Швидше непритомність, тепер воно в порядку,
Важливіша причина є тому,
Ось нарешті розв'язання загадці!
Ось я пожертвований кому!
Не знаю, як у собі я сказ стримав!
Дивився і бачив, і не вірив!
А милий, для кого забутий
І колишній друг, і жіночий страх і сором, -
За двері ховається, боїться відповідати.
Ох! як гру долі осягнути?
Людей із душею гонителька, бич! -
Мовчалини блаженствують на світі!
Софія
(вся у сльозах)
Не продовжуйте, я звинувачую себе навколо.
Але хто б думати міг, щоб він був такий підступний!
Ліза
Стук! шум! ах! Боже мій! сюди біжить увесь будинок.
Ваш батько, ось буде вдячний.
Явление 14
Чацький, Софія, Ліза, Фамусов, натовп слугзі свічками.
Фамусів
Сюди! за мною! швидше!
Свічок більше, ліхтарів!
Де будинкові? Ба! знайомі всі особи!
Дочко, Софіє Павлівно! страмниця!
Безсоромниця! де! з ким! Ні дати ні взяти, вона,
Як її мати, покійниця дружина.
Бувало, я з найдорожчою половиною
Трохи нарізно - десь із чоловіком!
Побийся Бога, як? чим він тебе спокусив?
Сама його божевільним називала!
Ні! дурість на мене та сліпота напала!
Все це змова, і в змові був
Він сам і гості усі. За що я так покараний!
Чацький
(Софії)
Тож цим вигадкою я вам ще зобов'язаний?
Фамусів
Брате, не фінті, не дамся я в обман,
Хоч подеретесь – не повірю.
Ти, Філько, ти прямий чурбан,
У швейцари зробив ледачу тетерю,
Не знає ні про що, не чує нічого.
Де був? куди вийшов?
Сіней не замкнув для чого?
І як не додивився? і як ти не почув?
У працю вас, на поселення вас:
За гроші продати мене готові.
Ти, швидкоока, все від твоїх проказ;
Ось він, Кузнецький міст, вбрання та обнови;
Там навчилася ти коханців зводити,
Стривай же, я тебе виправлю:
Дозвольте в хату, марш за птахами ходити.
Та й тебе, мій друже, я, доню, не залишу,
Ще два дні терпіння візьми:
Не бути тобі у Москві, не жити тобі з людьми.
Далі від цих хватів,
В село, до тітки, в глуш, в Саратов,
Там горітимеш,
За п'яльцями сидіти, за святцями позіхати.
А вас, добродію, прошу я до ладу
Туди не шанувати ні прямо, ні путівцем;
І ваша така остання межа,
Що, чай, до кожного двері буде зачинено:
Я постараюсь, я, на сполох я приударю,
По місту всьому нароблю клопоту,
І оголошу на весь народ:
У Сенат подам, міністрам, государю.
Чацький
(після деякої мовчанки)
Не пригадаюсь… винен,
І слухаю, не розумію,
Начебто все ще мені пояснити хочуть,
Розгублений думками... чогось чекаю.
(З жаром.)
Сліпий! я в кому шукав нагороду всіх праць!
Поспішав!.. летів! тремтів! ось щастя, думав, близько.
Перед ким я давиче так пристрасно і так низько
Був марнотратник ніжних слів!
А ви! о Боже мій! кого собі обрали?
Коли подумаю, кому ви віддали перевагу!
Навіщо мене надією заманили?
Навіщо мені прямо не сказали,
Що все минуле ви звернули на сміх?!
Що пам'ять навіть вам постигла
Тих почуттів, в обох нас рухів серця тих,
Які в мені ні далечінь не охолодила,
Ані розваги, ані зміна місць.
Дихав, і ними жив, був безперервно зайнятий!
Сказали б, що вам раптовий мій приїзд,
Мій вигляд, мої слова, вчинки - все гидко, -
Я з вами одразу б зносини присік,
І перед тим, як назавжди розлучитися
Не став би дуже діставатися,
Хто цей вам люб'язний чоловік?
(Насмішливо.)
Ви помиритеся з ним за роздумом зрілом.
Себе трощити, і для чого!
Подумайте, чи завжди ви можете його
Берегти, і сповивати, і посилати за справою.
Чоловік-хлопчик, чоловік-слуга, з жениних пажів -
Найвищий ідеал московських всіх чоловіків. -
Досить!.. з вами я пишаюся моїм розривом.
А ви, пане батько, ви пристрасні до чинів:
Бажаю вам спати в щасливому невіданні,
Я сватанням моїм не загрожую вам.
Інший знайдеться благонравний,
Низькопоклонник і ділок,
Перевагами, нарешті,
Він майбутньому тестю рівний.
Так! протверезився я сповна,
Мрія з очей геть - і спала пелена;
Тепер не погано було б поряд
На дочку та на батька,
І на коханця-дурня,
І на весь світ вилити всю жовч і всю досаду.
З ким був! Куди мене закинула доля!
Усі женуть! всі клянуть! Мучителів натовп,
У коханні зрадників, у ворожнечі невтомних,
Оповідачів невгамовних,
Нескладних розумників, лукавих простаків,
Старий зловісних, старих,
Старих над вигадками, нісенітницею, -
Божевільним ви мене прославили всім хором.
Ви маєте рацію: з вогню той вийде неушкоджений,
Хто з вами день встигне пробути,
Подихає повітрям одним,
І в ньому розум уціліє.
Он із Москви! сюди я більше не їздок.
Біжу, не озирнуся, піду шукати світом,
Де ображеному є почуття куточок!
Карету мені, карету!
(Виїжджає.)
Явище 15
Крім Чацького.
Фамусів
Ну що? не бачиш ти, що він збожеволів?
Скажи серйозно: - За часів Грибоєдова було модно розписувати стіни кімнат квітами, деревами.
А той сухот, рідня вам, книгам ворог, у вчений комітет, який оселився.- Вчений комітет був заснований у 1817 році. Він здійснював нагляд за виданням навчальної літератури, проводив у справах освіти реакційну політику.
І дим Батьківщини нам солодкий і приємний!- неточна цитата із вірша Г.Р. Державіна «Арфа» (1789):
Мила нам добра звістка про наш бік:
Вітчизни та дим нам солодкий і приємний.
Мінерва- у грецькій міфології богиня мудрості.
Небіжчик був поважний камергер, з ключем і синові ключ умів доставити.– Камергери (придворне звання) носили на парадних мундирах золотий ключ.
...тупієм не кивнуть- Тупіший - старовинна зачіска: зібраний на потилиці пучок волосся.
Вельможа у разі…- Тобто милості, лідер.
Куртаг- Прийомний день у палаці.
Віст- карткова гра.
Карбонарі (карбонарії)- Члени таємного революційного суспільства в Італії (XIX століття).
За третє серпня- 3 серпня - день побачення Олександра I з австрійським імператором у Празі, відзначений урочистістю та нагородженнями. Цього дня жодних бойових дій не було; таким чином, «подвиг» Скалазуба полягав лише в тому, що вони «засіли до траншеї».
Йому дано з бантом, мені на шию.- Одні й самі ордени розрізнялися ступеня способами носіння. Нижчі ордени (III та IV ступеня) носилися у петлиці, і стрічка могла зав'язуватися бантом; вищі (I та II ступеня) – на шиї.
Часів Очаковських та підкорення Криму…- Взяття турецької фортеці Очаків та приєднання Криму до Росії відбулися у 1783 році.
Бабуся (франц.).
А! Добрий вечір! Нарешті й ви! Ви не поспішайте, і ми завжди вас із задоволенням чекаємо. (Франц.).
Він вам розповість усю історію докладно (франц.).
Та від ланкарткових взаємних навчань.- Ланкартковий – спотворене слово «ланкастерський». Система англійського педагога Ланкастера (1771-1838) полягала в тому, що сильніші учні навчали найслабших, допомагаючи вчителю. У Росії її цією системою захоплювалися поборники народної освіти, передові офіцери під час навчання солдатів у армії, зокрема, декабристи. В урядових колах до ланкастерських шкіл ставилися підозріло, як до розсадника вільнодумства. Такою ж репутацією мали пансіони (Шляхетний пансіон при Московському Університеті), ліцей (Царськосільський ліцей) та Педагогічний інститут (Петербурзький педагогічний інститут).
Вітальня, в ній великий годинник, праворуч двері до спальні Софії, звідки чути фортопіяно з флейтою, які потім замовкають. Лизанькасеред кімнати спить, звісивши з крісел. (Ранок, трохи день брежжиться) Лизанька (раптом прокидається, встає з крісел, озирається)Світає!.. Ах! коли ніч минула! Вчора просилася спати - відмова, "Чекаємо на друга". - Потрібне око та око, Не спи, поки не скотишся з стільця. Тепер ось щойно подрімала, Вже день!.. сказати їм... (Стукає до Софії.)Панове, Гей! Софіє Павлівно, біда. Зайшла ваша бесіда за ніч; Ви глухі? - Олексію Степановичу! Пані!..- І страх їх не бере! (Відходить від дверей.)Ну, гість незапрошений, Може, батюшка увійде! Прошу служити у панночки закоханої! (Знову до дверей)Так розходьтеся. Ранок. - Що з? (Голос Софії)Котра година? ЛизанькаВсе в хаті підвелося. Софія (зі своєї кімнати)Котра година? ЛизанькаСьомий, восьмий, дев'ятий. Софія (звідти ж)Неправда. Лизанька (Геть від дверей)Ох! амур * проклятий! І чують, не хочуть зрозуміти, Ну що б віконниці їм відібрати? Переведу годинник, хоч знаю: буде гонка, Примушу їх грати. (Лізе на стілець, пересуває стрілку, годинник б'є і грає.)ЯВА 2
Лізаі Фамусів. ЛізаОх! пан! ФамусівПані, так. (Зупиняє годинну музику)Адже така пустуха ти, дівчисько. Не міг придумати, що це за біда! То флейта чується, то ніби фортепіано; Для Софії занадто було б рано? ЛізаНі, добродію, я... лише ненароком... ФамусівОсь те ненароком, за вами помічай; Так, мабуть, з наміром. (Тискається до неї і заграє)Ой! зілля, * баловниця. ЛізаВи баловник, чи до лиця вам ці особи! ФамусівСкромна, а нічого крім Проказ та вітру на умі. ЛізаПустіть, вітряки самі, Схаменіться, ви старі... ФамусівМайже. ЛізаНу хто прийде, куди ми з вами? ФамусівКому сюди прийти? Адже Софія спить? ЛізаЗараз відпочивала. ФамусівЗараз! А ніч? ЛізаНіч цілу читала. ФамусівБач, забаганки які завелися! ЛізаВсе по-французьки, вголос, читає, замкнувшись. ФамусівСкажи-но, що очі їй псувати не годиться, І в читанні прок-от не великий: Їй сну немає від французьких книг, А мені від росіян боляче спиться. ЛізаЩо встане, доповім, Дозвольте ж йти, розбудіть, боюся. ФамусівЧого будити? Сама годинник заводиш, На весь квартал симфонію гриміш. Ліза (як можна голосніше)Та повноті! Фамусів (Затискає їй рот)Помилуйся, як кричиш. З розуму ти божеволієш? ЛізаБоюся, щоб не вийшло з того... ФамусівЧого? ЛізаЧас, добродію, вам знати, ви не дитина; У дівчат сон ранковий так тонкий; Ледве дверима скрипнеш, ледь шепнеш: Всі чують... ФамусівТи все брешеш. Голос СофіїГей, Лізо! Фамусів (квапливо)Тс! (Вкрадеться геть із кімнати навшпиньки.) Ліза (одна)Пішов... Ах! від панів подалей; У них біди собі на будь-яку годину готуй, Пройди нас пуще всіх печалей І панський гнів, і панське кохання.ЯВА 3
Ліза, Софіязі свічкою, за нею Молчалін. СофіяЩо, Ліза, на тебе напало? Шумиш... ЛізаЗвичайно, вам розлучитися важко? До світла замкнувшись, і здається мало? СофіяАх, справді розвиднілося! (Гушить свічку.)І світло та смуток. Як швидкі ночі! ЛізаТужіть, знай, збоку немає сечі, Сюди ваш батюшка зайшов, я обмерла; Вертілася перед ним, не пам'ятаю, що брехала; Що ж стали ви? уклін, пане, відважте. Ідіть, серце не на місці; Дивіться на годинник, гляньте у вікно: Валить народ по вулицях давно; А в хаті стукіт, ходьба, мітуть і прибирають. СофіяЩасливі годин не помічають. ЛізаНе спостерігайте, ваша влада; А що у відповідь за вас, звісно, мені потрапити. Софія (Молчаліну)Ідіть; цілий день ще потерпимо нудьгу. ЛізаБог із вами-с; геть візьміть руку. (Розводить їх, Молчалін у дверях стикається з Фамусовим.)ЯВА 4
Софія, Ліза, Молчалін, Фамусів. ФамусівЩо за накази! * Молчалін, ти, брате? МолчалінЯ-с. ФамусівНавіщо ж тут? і в цей час? І Софіє!.. Здрастуйте, Софіє, що ти Так рано піднялася! а? для якої турботи? І як вас Бог не в пору разом звів? СофіяВін тільки-но тепер увійшов. МолчалінЗараз із прогулянки. ФамусівДруг. Чи не можна для прогулянок далі вибрати закуток? А ти, пані, трохи з ліжка стриб, З чоловіком! з молодим! - Заняття для дівчини! Цілу ніч читає небилиці, І ось плоди від цих книг! А всі Кузнецький міст, * і вічні французи, Звідти моди до нас, і автори, і музи: Згубники кишень і сердець! Коли визволить нас творець Від капелюшків їх! чепців! та шпильок! та шпильок! І книжкових та бісквітних крамниць! СофіяДозвольте, батюшка, крутиться голова; Я з переляку * дух ледве перекладаю; Дозволили вбігти ви так швидко, Змішалася я... ФамусівДякую покірно, Я скоро до них убіг! Я завадив! я злякав! Я, Софіє Павлівно, засмучений сам, день цілий Немає відпочинку, кидаюся як ніби пригорілий. По посаді, по службі клопоту, Той пристає, другий, усім справа до мене! Але чи чекав я нових клопотів? щоб був обдурений... СофіяКим, батюшко? ФамусівОт дорікати мені стануть, Що без толку завжди журю. Не плач, я діло говорю: Чи про твоє не дбали Про виховання! з колиски! Мати померла: умів я прийняти У мадам Розьє другу матір. Бабушку-золото в нагляд до тебе приставив: Розумна була, характер тихий, рідкісних правил. Одне не на честь служить їй: За зайвих на рік п'ятсот рублів Зманити себе іншими допустила. Та не в мадам сила. Чи не потрібно іншого зразка, Коли в очах приклад батька. Дивись ти на мене: не хвалюся складанням; Однак бадьорий і свіжий, і дожив до сивини, Вільний, вдов, я собі пан... Монашеським відомий поведінкою!.. ЛізаНасмілюсь я, пане... ФамусівМовчати! Жахливий вік! Чи не знаєш, що почати! Всі примудрилися не по літах. А ще дочки, та самі добряки. Далися нам ці мови! Беремо ж побродяг, * і в будинок і по квитках, * Щоб наших дочок всьому навчати, всьому - І танцям! і співом! та ніжностям! і зітханням! Наче в дружини їх готуємо скоморохам. * Ти, відвідувач, що? ти тут, добродію, до чого? Безродного пригрів і ввів у мою родину, Дав чин асесора* і взяв у секретарі; До Москви переведено через моє сприяння; І якби не я, коптів би ти в Твері. СофіяЯ вашого гніву ніяк не розтлумачу. Він у домі тут живе, велика напасть! Ішов у кімнату, потрапив до іншої. ФамусівПотрапив чи хотів потрапити? Та разом ви навіщо? Не можна, щоби випадково. СофіяОсь у чому, однак, випадок весь: Як давиче ви з Лізою були тут, Перелякав мене ваш голос надзвичайно, І кинулася сюди я з усіх ніг... ФамусівМабуть, на мене всю метушку складе. Не в пору мій голос наробив їм тривог! СофіяПо смутному сні дрібниця турбує; Сказати вам сон: зрозумієте тоді. ФамусівЩо це за історія? СофіяЧи вам розповісти? ФамусівНу так. (Сідає). СофіяДозвольте... бачите ль... спочатку Квітистий луг; і я шукала Траву Якусь, не згадаю наяву. Раптом милий чоловік, один з тих, кого ми побачимо - ніби вік знайомі, з'явився тут зі мною; і вкрадливий, і розумний, Але боязкий... Знаєте, хто в бідності народжений... ФамусівОх! матінко, не довершай удару! Хто бідний, той тобі не пара. СофіяПотім пропало все: луки та небеса. - Ми у темній кімнаті. Для довершення чуда Розкрилася підлога - і ви звідти, Бліді, як смерть, і дибки волосся! Тут з громом відчинили двері Якісь не люди і не звірі, Нас нарізно - і мучили, що сидів зі мною. Він ніби мені дорожче за всі скарби, Хочу до нього - ви тягнете з собою: Нас проводжають стогін, рев, регіт, свист чудовиськ! Він услід кричить!.. – Прокинулася. - Хтось каже, - Ваш голос був; що, гадаю, так рано? Біжу сюди – і вас обох знаходжу. ФамусівТак, дурний сон, як дивлюся. Тут все є, коли немає обману: І чорти і кохання, і страхи, і квіти. Ну, добродію мій, а ти? МолчалінЯ чув ваш голос. ФамусівСмішно. Дався їм мій голос, і як собі справно Всім чується, і всіх кличе до зорі! На голос мій поспішав, навіщо? - кажи. МолчалінЗ паперами-с. ФамусівТак! їх не вистачало. Помилуйте, що це раптом припала старанність до письмових справ! (Встає.)Ну, Сонюшко, тобі спокій я дам: Бувають дивні сни, а наяву дивніше; Шукала ти собі трави, На друга набрела швидше; Повикинь дурницю з голови; Де чудеса, там мало складу. - Іди, ляж, засни знову. (Молчаліну)Ідемо папери розбирати. МолчалінЯ тільки ніс їх для доповіді, Що в хід не можна пустити без довідок, без інших, Протиріччя є, і багато не слушно. ФамусівБоюся, пане, я одного смертельно, Щоби безліч не накопичувалося їх; Дай волю вам, воно б і засіло; А в мене, що діло, що не діло, Звичай мій такий: Підписано, так з плечей геть. (Виходить з Молчаліним, у дверях пропускає його вперед.)ЯВА 5
Софія, Ліза. ЛізаНу от у свята! ну ось вам і втіха! Але ні, тепер уже не до сміху; В очах темно, і завмерла душа; Гріх не біда, чутка не хороша. СофіяЩо мені чутка? Хто хоче, так і судить, Та батюшка замислитися змусить: Брюзгливий, невгамовний, швидкий, Такий завжди, а з того часу... Ти можеш посудити... ЛізаСуджу-з за розповідями; Заборона вона вас, - добро ще зі мною; А то, помилуй Бог, як разом Мене, Молчаліно і всіх з двору геть. СофіяПодумаєш, як щастя норовить! Буває гірше, з рук зійде; Коли ж сумне ніщо на розум не йтиме, Забулися музикою, і час йшов так плавно; Доля нас ніби берегла; Ні занепокоєння, ні сумніву... А горе чекає з-за рогу. ЛізаОсь те, мого ви дурного судження Не жалкуєте ніколи: Ан ось біда. На що вам найкращого пророка? Твердила я: у коханні не буде в цьому пуття Ні на віки віків. Як усі московські, ваш батюшка такий: Бажав би зятя він із зірками, та з чинами, А при зірках не всі багаті, між нами; Ну, ясна річ до того б І гроші, щоб пожити, щоб міг давати він бали; Ось, наприклад, полковник Скалозуб: І золотий мішок, і мітить у генерали. СофіяКуди як милий! і весело мені страх Вислуховувати про фрунт * і ряди; Він розумного слова не вимовив зроду, - Мені все одно, що за нього, що у воду. ЛізаТак-с, так би мовити, а боляче не хитрий; Але будь військовий, будь він статський, * Хто такий чутливий, і веселий, і гострий, Як Олександр Андрійович Чацький! Не для того, щоб вас збентежити; Давно минуло, не вернути, А пам'ятається... СофіяЩо пам'ятається? Він славно Пересміяти вміє всіх; Болтає, жартує, мені кумедно; Ділити з кожним можна сміх. ЛізаІ тільки? нібито? - Сльозами обливався, Я пам'ятаю, бідолашний він, як з вами розлучався. - Що, пане, плачете? живіть-но сміючись... А він у відповідь: "Недарма, Лізо, плачу: Кому відомо, що знайду я повернувшись? І скільки, може, втрачу!" Бідолаха ніби знав, що років через три... СофіяПослухай, вільності ти зайвої не бери. Я дуже вітряно, можливо, вчинила, І знаю, і звинувачуюсь; але де змінила? Кому? щоб докоряти невірністю могли. Так, з Чацьким, щоправда, ми виховані, росли: Звичка разом бути день кожен нерозлучно Зв'язала дитячою нас дружбою; але потім Він з'їхав, аж у нас йому здавалося нудно, І рідко відвідував наш будинок; Потім знову прикинувся закоханим, вимогливим і засмученим!!. Остер, розумний, промовистий, У друзях особливо щасливий, Ось про себе задумав він високо ... Охота мандрувати напала на нього, Ах! якщо любить хто кого, Навіщо розуму шукати та їздити так далеко? ЛізаДе носиться? у яких краях? Лікувався, кажуть, на кислих він водах, * Не від хвороби, чай, від нудьги, – повільніше. СофіяІ, мабуть, щасливий там, де люди смішніші. Кого люблю я, не такий: Молчалін, за інших себе забути готовий, Ворог зухвалості, - завжди сором'язливо, несміливо Ніч цілу з ким можна так провести! Сидимо, а на дворі давно вже побіліло, Як гадаєш? чим зайняті? ЛізаБог знає, Пані, чи моя ця справа? СофіяВізьме він руку, до серця тисне, З глибини душі зітхне, Ні слова вільного, і так вся ніч проходить, Рука з рукою, і очей мене не зводить. - Смієшся! чи можна! чим привід подала Тобі я на сміх такий! ЛізаМені?.. ваша тітонька на думку тепер спала, Як молодий француз втік у неї з дому. Голубко! хотіла поховати Свою досаду, не зуміла: Забула волосся чорнити І через три дні посивіла. (Продовжує реготати). Софія (з жалем)Так само про мене потім заговорять. ЛізаВибачте, право, як Бог святий, Хотіла я, щоб цей сміх безглуздий Вас трохи розвеселити допоміг.ЯВА 6
Софія, Ліза, слуга, за ним Чацький. СлугаДо вас Олександр Андрійович Чацький. (Виходить).ЯВА 7
Софія, Ліза, Чацький. ЧацькийНа світанку вже на ногах! і я біля ваших ніг. (З жаром цілує руку.)Ну, поцілуйте ж, не чекали? кажіть! Що ж, заради? * Ні? В обличчя мені подивіться. Здивовані? і тільки? ось прийом! Ніби не минуло тижня; Начебто вчора вдвох Ми сечі немає один одному набридли; Ні на волосся кохання! куди як гарні! І тим часом, не згадаюся, без душі, Я сорок п'ять годин, очей миттю не примруживши, Верст більше сьомьсот пронісся, - вітер, буря; І розгубився весь, і падав скільки разів – І ось за подвиги нагорода! СофіяОх! Чацький, я дуже рада. ЧацькийВи заради цього? в добрий час. Проте щиро хто ж радіє так? Мені здається, так насамкінець Людей і коней знобя, Я тільки тішив сам себе. ЛізаОсь, добродію, якби ви були за дверима, Їй-Богу, нема п'яти хвилин, Як поминали вас ми тут. Пані, скажіть самі. СофіяЗавжди, не тільки тепер. - Не можете мені зробити ви закиди. Хто промайне, відчинить двері, Проїздом, випадково, з чужа, з далекого - З питанням я, хоч будь моряк: Чи не зустрів де в поштовій кареті? ЧацькийПрипустіть, що так. Блаженний, хто вірує, тепло йому на світі! – Ах! Боже мій! вже я тут знову, У Москві! у вас! та як же вас дізнатися! Де час? де вік той невинний, Коли, бувало, у вечір довгий Ми з вами з'явимося, зникнемо тут і там, Граємо та галасуємо по стільцях та столах. А тут ваш батько з мадамою, за пікетом; * Ми в темному куточку, і здається, що в цьому! Ви пам'ятаєте? здригнемося, що скрипне столик, двері... СофіяДитина! ЧацькийТак, а тепер, У сьомнадцять років ви розцвіли чарівно, Неповторно, і це вам відомо, І тому скромні, не дивіться на світ. Чи не закохані ви? прошу мені дати відповідь, Без думи, повноті соромитися. СофіяТа хоч кого збентежать Питання швидкі та цікавий погляд... ЧацькийПомилуйте, не вам, чому ж дивуватися? Що нового покаже мені Москва? Вчора був бал, а завтра буде два. Той сватався – встиг, а той промахнувся. Все той же толк, * і ті ж вірші в альбомах. СофіяГоніння на Москву. Що означає бачити світло! Де ж краще? ЧацькийДе нас нема. Ну, що ваш батюшка? все Англійського клобу Старовинний, вірний член до труни? Ваш дядечко чи відстрибав свій вік? А цей, як його, він турок чи грек? Той чорномазенький, на ніжках журавлиних, Не знаю, як його звуть, Куди не сунься: тут як тут, У їдальнях та у вітальні. А троє з бульварних осіб, * Які з півстоліття молодяться? Рідних мільйонів у них і за допомогою сестриць З усією Європою породняться. А наше сонечко? наш скарб? На лобі написано: Театр та Маскерад; * Будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю, Сам товстий, його артисти худий. На балі, пам'ятаєте, відкрили ми вдвох За ширмами, в одній із кімнат посекретніша, Був захований чоловік і клацав солов'ям, Співак взимку літньої погоди. А той сухот, рідня вам, книгам ворог, У вчений комітет * який оселився І з криком вимагав присяг, Щоб грамоті ніхто не знав і не вчився? Знову побачити їх мені судилося долею! Жити з ними набридне, і в кому не знайдеш плям? Коли ж постарешся, вернешся додому, І дим Батьківщини нам солодкий і приємний! СофіяОт вас би з тітонькою совість, Щоб перечитати всіх знайомих. ЧацькийА тітонька? все дівчиною, Мінервою? * Все фрейліною * Катерини Першої? Вихованок і мосек сповнений будинок? Ох! до виховання перейдемо. Що нині, так само, як з давніх-давен, Клопочуть набирати вчителів полки, Числом більше, ціною дешевше? Не те щоб у науці далекі; У Росії, під великим штрафом, Нам кожного визнати наказують Істориком та географом! Наш ментор, * пам'ятайте ковпак його, халат, Перст * вказівний, всі ознаки навчання Як наші несміливі турбували уми, Як з ранніх пір звикли вірити ми, Що нам без німців немає порятунку! А Гільйоме, француз, підбитий вітерцем? Він не одружений ще? СофіяНа кому? ЧацькийХоч на якійсь княгині Пульхерії Андріївні, наприклад? СофіяТанцмайстер! чи можна! ЧацькийЩо ж він і кавалер. Від нас вимагатимуть з ім'ям бути і в чині, А Гільйоме!.. - Тут нині тон який На з'їздах, на великих, у святах парафіяльних? Панує ще змішання мов: Французького з нижегородським? СофіяСуміші мов? ЧацькийТак, двох, без цього не можна. СофіяАле мудро з них один скроїти, як ваш. ЧацькийПринаймні не надутий. Ось новини! - я користуюсь хвилиною, Побаченням з вами жвавий, І балакучий; а хіба немає часів, Що я Молчалина дурніша? Де він, до речі? Чи ще не зламав безмовності печатки? Бувало пісеньок де новеньких зошит Побачить, пристає: просимо списати. А втім, він дійде до ступенів відомих, Бо нині люблять безсловесних. СофіяЧи не людина, змія! (Гучно і вимушено.)Хочу у вас запитати: Чи траплялося, щоб ви сміючись? чи у смутку? Помилка? добро про когось сказали? Хоч не тепер, а в дитинстві, можливо. ЧацькийКоли все так м'яко? і ніжно, і незріло? На що ж так давно? ось добра вам справа: Дзвінками щойно гримаючи І день і ніч по сніговій пустелі, Поспішаю до вас, голову стрімголов. І як я вас знаходжу? у якомусь суворому чині! Ось півгодини холодності терплю! Обличчя найсвятішої богомолки!.. — І все-таки я люблю вас без пам'яті. (Хвилинне мовчання.)Послухайте, чи слова мої всі шпильки? І хиляться на чиюсь шкоду? Але якщо так: розум із серцем не в ладу. Я в диваках іншому диву Раз посміюся, потім забуду: Веліть мені в вогонь: піду як на обід. СофіяТак, добре – згорите, якщо ж ні?ЯВА 8
Софія, Ліза, Чацький, Фамусів. ФамусівОсь і інший! СофіяАх, батюшка, сон у руку. (Виходить). Фамусів (їй слідом напівголосно)Проклятий сон.ЯВА 9
Фамусів, Чацький(Дивиться на двері, в які Софія вийшла) ФамусівНу, викинув ти штуку! Три роки не писав двох слів! І гримнув раптом як з хмар. (Обіймаються.)Здорово, друже, здорово, брат, здорово. Розповідай, чай у тебе готовий Збори важливі звісток? Сідай, оголоси швидше. (Сідають). Чацький (розсіяно)Як Софія Павлівна у вас гарнішала! ФамусівВам, людям молодим, іншого немає справи, Як помічати дівочі краси: Сказала щось мимохіть, а ти, Я чай, надіями занісся, зачарований. ЧацькийОх! ні; надіями я мало розпещений. Фамусів"Сон в руку" - мені вона хотіла шепнути, Ось ти задумав... ЧацькийЯ? - Ані. ФамусівПро кого їй снилося? що таке? ЧацькийЯ не відгадник снів. ФамусівНе вір їй, все пусте. ЧацькийЯ вірю на власні очі; Вік не зустрічав, підписку дам, Щоб було їй хоч трохи подібно! ФамусівВін усе своє. Та розкажи докладно, Де був? Блукав стільки років! Звідки тепер? ЧацькийТепер мені до того! Хотів об'їхати ціле світло, І не об'їхав сотої частки. (Стає поспішно.)Вибачте; я поспішав швидше бачити вас, Не заїжджав додому. Прощайте! Через годину Я, подробиці найменшої не забуду; Вам першим, потім ви розповідайте всюди. (В дверях.)Яка гарна! (Виходить).ЯВА 10
Фамусів (один)Який із двох? "Ах! батюшка, сон у руку!" І каже мені це вголос! Ну винен! Якого ж я дав гаку! Молчалін давіче у сумнів увів мене. Тепер... та в півм'я з вогню: Той жебрак, цей франт-приятель; Від'явлений * мотом, шибеником, Що за комісія, * Творець, Бути дорослою дочці батьком! (Виходить).У нашій промові багато так званих крилатих фраз. Хочеться зрозуміти їх витоки та походження. Наприклад, хто сказав "щасливий годинник не спостерігає?"
Ми цю фразу чуємо часто. Її вимовляють і серйозно, і з іронією, і навіть із гнівом. Все залежить від ситуації, в якій вона йдеться.
Історія появи
Це вираження у російський побут ввів А. З. Грибоєдов. У комедії "Лихо з розуму" такі слова говорить Софія покоївці Лізі про своє побачення з Молчаліним. (Дії. 1, явл. 4).
"Щасливі годин не помічають!"
Але з деякими варіантами такі висловлювання зустрічалися в літературі раніше.
У сатиричній поемі Метью Пріора "Альма", написаній у 1715 році, говориться:
Щасливі годинника не знають!
А в драмі Фрідріха Шіллера "Пікколоміно" (друга частина трилогії про Валленштейна) Марко Пікколоміно каже:
Щасливому годиннику не б'є!
Час щодо?
Те, що перебіг часу у різних ситуаціях та в різному емоційному стані відчувається по-різному, ні для кого не секрет. І це можна, мабуть, назвати емоційною теорією відносності.
Під час очікування час триває дуже довго. Ми щохвилини дивимося на годинник, але час ніби застигає!
Володимир Маяковський у своїй поемі "Хмара у штанах" пише, як він чекає на Марію, яка обіцяла прийти о четвертій годині, але її все немає і немає. Щогодини, як удар сокири.
Впала дванадцята година, як з плахи голова страченого!
Або Фазіль Іскандер пише, що в абхазькій мові є стійкий вираз: "Час, в який ми стоїмо". Воно означає незмінність, сталість, відсутність подій. Цей час, як правило, похмурий, позбавлений радості.
У житті Ніни Чавчавадзе, коханої жінки Грибоєдова, час життя теж поділився на дві нерівні частини. У 1828 р. Олександр Сергійович приїхав до Тбілісі і закохався у грузинську князівну Ніну Чавчавадзе. Восени того ж року вони одружилися і поїхали до Персії, куди Грибоєдов був призначений послом. Дружину він залишив у Таврізі. А в січні 1829 р. озвірілий натовп фанатиків, що напав на російське посольство, роздер його.
Лише кілька місяців Ніна була щаслива і понад 30 років носила жалобу.
Чому пережила тебе кохання моє?
Написано її могилі.
Після його смерті Ніна понад 30 років носила жалобу. І місяці, проведені з Грибоєдовим, були її головним життям.
Музика також впливає на сприйняття часу. Різні мелодії або прискорюють або уповільнюють наше сприйняття реальності. Це фізіологи довели, вимірюючи частоту серцебиття та дихання під час прослуховування різних мелодій. Наприклад, у виконанні твори " Час вперед " Георгія Свиридова пульс піддослідних частішав на 17 %. А "Місячна соната" Бетховена уповільнювала пульс на 8%
Крилата фраза у нашому житті
Сучасні письменники теж часто обігрують вираз: "Щасливі годинника не спостерігають" у різних випадках. Ігор Губерман у своїх "Гаріках" пише, наприклад:
Щасливі потім завжди плачуть, що вчасно не спостерігають!
Зрозуміло, що йдеться не лише про втрату пильності під час любовного побачення. За щастям завжди слідує розплата.
