≡×МЕНЮ

• Кесарів розтин
• Календар щеплень
• Аналізи крові
• Післяпологовий період
• Підготовка до пологів

Роль образів героїв п'єси вишневого саду таблиці. Характеристика п'єси «Вишневий сад», аналіз комедії

Діючі лиця

«Раневська Любов Андріївна, поміщиця.
Аня, її донька, 17 років.
Варя, її приймальня, 24 років.
Гаєв Леонід Андрійович, брат Раневської.
Лопахін Єрмолай Олексійович, купець.
Трофімов Петро Сергійович, студент.
Симеонов-Піщик Борис Борисович, поміщик.
Шарлотта Іванівна, гувернантка.
Єпіходов Семен Пантелійович, конторник.
Дуняша, покоївка.
Фірс, лакей, старий 87 років.
Яша, молодий лакей.
Перехожий.
Начальник станції.
Поштовий чиновник.
Гості, слуга» (13, 196).

Як бачимо, соціальні маркери кожної ролі збережені у списку дійових осібі останньої п'єси Чехова, і як і, як і попередніх п'єсах, вони мають формальний характер, не обумовлюючи ні характеру персонажа, ні логіки його поведінки на сцені.
Так, соціальний статус поміщик/поміщиця в Росії рубежу XIX-XX століть фактично перестав існувати, не відповідаючи новій структурі суспільних відносин. У цьому сенсі Раневська і Симеонов-Піщик опиняються в п'єсі persona non grata; їхня сутність і призначення в ній зовсім не пов'язані з мотивом володіння душами, тобто іншими людьми, і взагалі, володінням будь-чим.
У свою чергу, "тонкі, ніжні пальці" Лопахіна, його "тонка, ніжна душа" (13, 244) аж ніяк не зумовлені його першою авторською характеристикоюу списку дійових осіб («купець»), яка багато в чому завдяки п'єсам А.М. Островського придбала у російській літературі цілком певний семантичний ореол. Невипадково перша поява Лопахіна на сцені маркована такою деталлю, як книга. Продовжує логіку невідповідності соціальних маркерів та сценічної реалізації персонажів вічний студент Петя Трофімов. У контексті характеристики, даної йому іншими персонажами, Любов'ю Андріївною чи Лопахіним, наприклад, його авторське найменування в афіші звучить як оксюморон.
Далі в афіші слідують: конторник, який розмірковує у п'єсі про Бокле і можливості самогубства; покоївка, що постійно мріє про незвичайну любов і навіть танцююча на балу: «Дуже ти ніжна Дуняша, - скаже їй Лопахін. - І одягаєшся, як панночка, і зачіска теж» (13, 198); молодий лакей, який не відчуває жодної поваги до людей, яким він служить. Мабуть, лише модель поведінки Фірса відповідає заявленому в афіші статусу, однак і він - лакей при панах, що вже не існують.
Головною ж категорією, що формує систему персонажів останньої чеховської п'єси, стає тепер не роль (соціальна чи літературна), яку кожен із них грає, а час, у якому кожен із них почувається. Мало того, саме хронотоп, обраний кожним персонажем, експлікує його характер, відчуття світу і себе в ньому. З цієї точки зору виникає досить цікава ситуація: переважна більшість персонажів п'єси не живе в часі сьогодення, воліючи згадувати про минуле або мріяти, тобто прямувати в майбутнє.
Так, Любов Андріївна та Гаєв відчувають будинок та сад як прекрасний та гармонійний світ свого дитинства. Саме тому їхній діалог з Лопахіним у другій дії комедії здійснюється різними мовами: він говорить їм про сад як цілком реальний об'єкт купівлі-продажу, який легко можна перетворити на дачі, вони, у свою чергу, не розуміють, як можна продати гармонію, продати щастя:
«Лопахіна. Вибачте, таких легковажних людей, як ви, панове, таких неділових, дивних, я ще не зустрічав. Вам говорять російською мовою, маєток ваш продається, а ви точно не розумієте.
Любов Андріївна. Що ж нам робити? Навчіть, що?
Лопахін.<…>Зрозумійте! Якщо остаточно вирішите, щоб були дачі, то грошей вам дадуть скільки завгодно, і ви тоді врятовані.
Любов Андріївна. Дачі та дачники – це так пішло, вибачте.
Гаїв. Абсолютно з тобою згоден.
Лопахін. Я або заридаю, або закричу, або непритомніє. Не можу! Ви мене закатували!» (13, 219).
Існування Раневської та Гаєва у світі гармонії дитинства марковане не лише місцем дії, позначеним автором у ремарці («кімната, яка досі називається дитячою»), не лише константною поведінкою «няньки» Фірса стосовно Гаєва: «Фірс (чистить щіткою Гаєва) , Навчально). Знову не ті штани одягли. І що мені з вами робити! (13, 209), а й закономірним появою у дискурсі персонажів образів та матері. «Спокійну маму» бачить у білому саду першої дії Раневська (13, 210); про батька, що йде на Трійцю до церкви, згадує у четвертому акті Гаєв (13, 252).
Дитяча модель поведінки персонажів реалізується в їхній абсолютної непрактичності, у відсутності прагматизму і навіть – у різкій та постійній зміні їх настрою. Звичайно, можна побачити в промовах і вчинках Раневської прояв «звичайної людини», яка «підкоряючись своїм не завжди гарним бажанням, капризам, щоразу обманює себе». Можна побачити у її образі та «очевидну профанацію рольового способу життєдіяльності». Проте видається, що саме безкорисливість, легкість, миттєвість ставлення до буття, що дуже нагадує дитячу, миттєва зміна настрою зводять усі раптові та безглузді, з погляду інших персонажів та багатьох дослідників комедії, вчинки і Гаєва, та Раневської у певну систему. Перед нами – діти, які не стали дорослими, не прийняли закріплену в дорослому світі модель поведінки. У цьому сенсі, наприклад, всі серйозні спроби Гаєва врятувати маєток виглядають саме як гра у дорослого:
«Гаєв. Помовч, Фірс (нянька тимчасово усувається – Т.І.). Завтра мені треба в місто. Обіцяли познайомити з одним генералом, котрий може дати під вексель.
Лопахін. Нічого у вас не вийде. І не заплатите ви відсотків, будьте покійні.
Любов Андріївна. Це він марить. Жодних генералів немає» (13, 222).
Примітно, що і ставлення персонажів один до одного залишається незмінним: вони назавжди брат і сестра, які не зрозумілі ніким, але розуміють один одного без слів:
«Любов Андріївна та Гаєв залишилися вдвох. Вони точно чекали на це, кидаються на шию один одному і ридають стримано, тихо, боячись, щоб їх не почули.
Гаєв (у розпачі). Сестра моя, сестро моя...
Любов Андріївна. О мій любий, мій ніжний, прекрасний сад!.. Моє життя, моя молодість, щастя моє, прощай!..» (13, 253).
Примикає до цієї мікрогрупи персонажів Фірс, хронотоп якого – це теж минуле, але минуле, що має чітко визначені соціальні параметри. Невипадково у промові персонажа з'являються конкретні тимчасові маркери:
«Фірс. У минулі роки, років сорок-п'ятдесят тому, вишню сушили, мочили, маринували, варення варили, і, бувало…» (13, 206).
Його минуле – це час до нещастя, тобто до скасування кріпацтва. У разі перед нами – варіант соціальної гармонії, свого роду утопії, заснованої на жорсткої ієрархії, на закріпленому законами та традицією порядку:
«Фірс (не почувши). А ще б пак. Мужики за панів, пани за мужиків, а тепер все роздроби, не зрозумієш нічого» (13, 222).
Другу групу персонажів можна умовно назвати персонажами майбутнього.
Майбутнє Петі, як і минуле Фірса, набуває рис соціальної утопії, дати розгорнуту характеристику якої Чехов не міг з цензурних міркувань і, ймовірно, не хотів з художніх міркувань, узагальнюючи логіку і цілі безлічі конкретних соціально-політичних теорій і навчань: «Людство йде вищій правді, на вища щастя, яке тільки можливо на землі, і я в перших рядах »(13, 244).
Передчуття майбутнього, відчуття себе напередодні здійснення мрії характеризує Дуняшу. «Прошу вас, потім поговоримо, а тепер дайте мені спокій. Тепер я мрію», – каже вона Епіходову, який постійно нагадує їй про не дуже гарне сьогодення (13, 238). Її мрія, як і мрія будь-якої панночки, якою вона себе і відчуває, - кохання. Характерно, що її мрія не має конкретних обрисів, що відчутно (лакей Яша і «любов» до нього – це лише перше наближення до мрії). Її присутність маркована лише особливим відчуттям запаморочення, включеним у семантичне поле мотиву танцю: «… а в мене від танців паморочиться голова, серце б'ється, Фірсе Миколайовичу, а зараз чиновник з пошти таке мені сказав, що в мене подих захопило» (13, 237 ).
Так само, як Дуняша мріє про незвичайне кохання, Яша мріє про Париж як альтернативу смішної і не справжньої, на його думку, реальності: «Це шампанське не справжнє, можу вас запевнити.<…>Тут не по мені, не можу жити... нічого не вдієш. Надивився на невігластво - буде з мене »(13, 247).
В означеній групі персонажів Варя займає подвійну позицію. З одного боку, вона живе умовним справжнім, миттєвими проблемами, і в цьому відчутті життя вона близька до Лопахіна: «Тільки без справи не можу, матусю. Мені щохвилини треба щось робити» (13, 233). Саме тому її роль економки у будинку прийомної матері закономірно продовжується тепер уже у чужих людей:
«Лопахіна. Ви куди ж тепер, Варваро Михайлівно?
Варячи. Я? До Рагуліним ... Домовилася до них стежити за господарством ... в економки, чи що »(13, 250).
З іншого боку, у її самовідчутті теж постійно присутнє бажане майбутнє як наслідок незадоволеності сьогоденням: «Якби були гроші, хоч трохи, хоч сто карбованців, покинула б я все, пішла б подалі. У монастир би пішла» (13, 232).
До персонажів умовного сьогодення можна віднести Лопахіна, Єпіходова та Симеонова-Пищика. Така характеристика теперішнього часу обумовлена ​​тим, що в кожного з названих персонажів є свій образ часу, в якому він живе, і, отже, єдиної, загальної для всієї п'єси, концепції теперішнього часу, так само, як і часу майбутнього, не існує. Так, час Лопахіна – це справжній конкретний час, що є безперервним ланцюгом щоденних «справ», які надають видиму осмисленість його життя: «Коли я працюю подовгу, невтомно, тоді думки легші, і здається, ніби мені теж відомо, навіщо я існую» (13, 246). Невипадково мова персонажа рясніє вказівками на конкретний час здійснення тих чи інших подій (цікаво, що і його майбутній час, як випливає з наведених далі реплік, це закономірне продовження сьогодення, по суті вже реалізоване): «Мені зараз, о п'ятій годині ранку, в Харків їхати» (13, 204); «Якщо нічого не придумаємо і ні до чого не прийдемо, то двадцять другого серпня і вишневий сад, і всі маєтки будуть продавати з аукціону» (13, 205); «Через три тижні побачимось» (13, 209).
Єпіходов та Симеонов-Піщик утворюють у цій групі дійових осіб опозиційну пару. Для першого життя - ланцюг нещасть, і це переконання персонажа підтверджується (знову-таки з його точки зору) теорією географічного детермінізму Бокля:
«Епіходів.<…>І теж квасу візьмеш, щоб напитися, а там, дивишся, щось надзвичайно непристойне, на зразок таргана.
Пауза.
Ви читали Бокля? (13, 216).
Для другого ж, навпаки, життя – низка випадковостей, зрештою – щасливих, які завжди виправлять будь-яку ситуацію: «Не втрачаю ніколи надії. Ось, гадаю, вже все пропало, загинув, аж дивись, - залізниця моєю землею пройшла, і... мені заплатили. А там, дивись, ще щось станеться не сьогодні-завтра» (13, 209).
Образ Шарлотти – найзагадковіший образ в останній комедії Чехова. Епізодичний за своїм місцем у списку дійових осіб персонаж, проте, набуває надзвичайної важливості для автора. «Ах, якби ти у моїй п'єсі грала гувернантку, – пише Чехов О.Л. Кніппер-Чеховий. – Це найкраща роль, інші ж мені не подобаються» (П 11, 259). Трохи пізніше питання про актрису, яка грає цю роль, буде повторене автором тричі: «Хто, хто в мене гратиме гувернантку?» (П 11, 268); «Напиши також, хто гратиме Шарлотту. Невже Раєвська? (П 11, 279); Хто грає Шарлотту? (П 11, 280). Зрештою, у листі Вл.І. Немировичу-Данченку, коментуючи остаточний уже розподіл ролей і, безперечно, знаючи про те, хто гратиме Раневську, Чехов усе ще розраховує на розуміння дружиною важливості для нього саме цієї ролі: «Шарлотта – знак питання<…>це роль пані Кніппер» (П 11, 293).
Важливість образу Шарлотти підкреслена автором у тексті п'єси. Кожна з нечисленних появ персонажа на сцені супроводжує розгорнутий авторський коментар, що стосується як його зовнішнього вигляду, так і його вчинків. Ця уважність (сфокусованість) автора стає тим очевиднішою, що репліки Шарлотти, як правило, зведені в п'єсі до мінімуму, а зовнішність більш значущих на сцені персонажів (скажімо, Любові Андріївни) взагалі не коментується автором: у ремарках дано лише численні психологічні деталі її портрет.
У чому загадка образу Шарлотти? Перше і досить несподіване спостереження, яке варто зробити, полягає в тому, що зовнішність персонажа акцентує одночасно і жіночі, і чоловічі риси. При цьому сам вибір деталей портрета цілком можна назвати автоцитуванням. Так, перша і остання поява Шарлотти на сцені автор супроводжує ремаркою, що повторюється: «Шарлотта Іванівна з собачкою на ланцюжку» (13, 199); «Ідуть Яша та Шарлотта з собачкою» (13, 253). Вочевидь, що у художньому світі Чехова деталь «із собачкою» значима. Вона, як відомо, маркує образ Ганни Сергіївни – пані з собачкою – дуже рідкісний для прози Чехова поетичний образ жінки, здатної на справді глибоке почуття. Щоправда, у тих сценічного дії п'єси деталь отримує комічну реалізацію. «Мій собака і горіхи їсть», – каже Шарлотта Симеонову-Пищику (13, 200), одразу відокремлюючи себе від Анни Сергіївни. У листах Чехова дружині семантика собачки ще більш знижена, однак саме на такому варіанті сценічного втілення наполягає автор: «…собачка потрібна у першому акті волохата, маленька, напівдохла, з кислими очима» (П 11, 316); «Шнап, повторюю, не годиться. Потрібен той облізлий песик, якого ти бачила» (П 11, 317-318).
У тому ж першому дії присутня ще одна комічна ремарка-цитата, що містить опис зовнішнього вигляду персонажа: «Шарлотта Іванівна в білій сукні, дуже худа, стягнута, з лорнеткою на поясі проходить через сцену» (13, 208). Зведені разом, три згадані автором деталі створюють образ, що дуже нагадує іншу гувернантку – доньку Альбіону: «Біля нього стояла висока, тонка англійка<…>Одягнена вона була в біле кисейне плаття, крізь яке сильно просвічували худі жовті плечі. На золотому поясі висіли золоті годинники »(2, 195). Лорнетка замість годинників на поясі Шарлотти залишиться, ймовірно, як «пам'ять» про Анну Сергіївну, бо саме ця деталь буде акцентована автором і в першій, і в другій частині «Дами з собачкою».
Характерна і наступна оцінка зовнішності англійки Грябова: «А талія? Ця лялька нагадує мені довгий цвях» (2, 197). Деталь дуже худа звучить як вирок жінці і у власне чеховському – епістолярному – тексті: «Ярцеви кажуть, що ти схудла, і це мені дуже не подобається, – пише Чехов дружині та кількома рядками нижче, як би мимохіть, продовжує, – Софія Петрівна Середина дуже схудла і дуже постаріла» (П 11, 167). Така експлікована гра настільки різнорівневими цитатами робить характер персонажа невизначеним, розмитим, позбавленим семантичної однозначності.
Ремарка, що передує другий дію п'єси, ще більше ускладнює образ Шарлотти, тому що тепер при описі її зовнішнього вигляду автор акцентує традиційно чоловічі атрибути одягу персонажа: «Шарлотта у старому кашкеті; вона зняла з плечей рушницю і поправляє пряжку на ремені» (13, 215). Цей опис знову може бути прочитаний як автоцитата, цього разу – з драми «Іванів». Ремарка, що передує її першу дію, завершується знаменною появою Боркіна: «Боркін у великих чоботях, зі рушницею, показується в глибині саду; він напідпитку; побачивши Іванова, навшпиньки йде до нього і, порівнявшись з ним, прицілюється в його обличчя<…>знімає кашкет» (12, 7). Однак, як і в попередньому випадку, деталь не стає характерною, оскільки, на відміну від п'єси «Іванов», у «Вишневому саду» ні рушниця Шарлотти, ні револьвер Єпіходова так і не вистрілять.
Ремарка, включена автором у третю дію комедії, навпаки, повністю нівелює (або об'єднує) обидва початку, зафіксовані у вигляді Шарлотти раніше; тепер автор називає її просто фігура: «У залі фігура в сірому циліндрі та в картатих панталонах махає руками та стрибає, крики: «Браво, Шарлотто Іванівно!» (13, 237). Примітно, що це нівелювання – гра – чоловічим/жіночим початком цілком усвідомлено було закладено автором у семантичне поле персонажа: «Шарлотта говорить не ламаною, а чистою російською мовою, – пише Чехов Немировичу-Данченко, – лише зрідка вона замість Ь наприкінці слова вимовляє Ъ і прикметники плутає в чоловічому та жіночому роді» (П 11, 294).
Експлікує цю гру та діалог Шарлотти зі своїм внутрішнім голосом, що розмиває межі статевої ідентифікації його учасників:
«Шарлотта.<…>А яка хороша погода!
Їй відповідає таємничий жіночий голос, ніби з-під статі: «О так, погода чудова, пані».
Ви такий добрий мій ідеал…
Голос: «Ви, пані, мені теж дуже сподобався» (13, 231).
Діалог сходить до моделі світської бесіди між чоловіком і жінкою, невипадково пані названа лише одна його сторона, проте здійснюють діалог при цьому два жіночі голоси.
Ще одне дуже важливе спостереження стосується поведінки Шарлотти на сцені. Усі її репліки та вчинки здаються несподіваними та не мотивовані зовнішньою логікою тієї чи іншої ситуації; Саме вони ніяк не пов'язані з тим, що відбувається на сцені. Так, у першій дії комедії вона відмовляє Лопахіну в ритуальному поцілунку її руки лише на тій підставі, що згодом він може захотіти чогось більшого:
«Шарлотта (віднімаючи руку). Якщо дозволити вам поцілувати руку, ви потім побажаєте в лікоть, потім у плече…» (13, 208).
У найважливішому для автора, другому дії п'єси, в найбільш патетичний момент власного монологу, про який нам ще належить сказати, коли решта персонажів сидить, задумавшись, мимоволі занурені в гармонію буття, Шарлотта «дістає з кишені огірок і їсть» (13, 215) ). Закінчивши цей процес, вона робить зовсім несподіваний і не підтверджений текстом комедії комплімент Єпіходову: «Ти, Єпіходов, дуже розумна людина і дуже страшна; тебе повинні шалено любити жінки» (13, 216) - і йде зі сцени.
Третя дія включає карткові і чревомовні фокуси Шарлотти, а також її ілюзійні досліди, коли з-під пледу з'являються то Аня, то Варя. Примітно, що ця сюжетна ситуація формально уповільнює дію, немовби перериваючи, розділяючи навпіл, єдину репліку Любові Андріївни: «Чому так довго немає Леоніда? Що він робить у місті?<…>А Леоніда все нема. Що він робить у місті, так довго не розумію!» (13; 231, 232).
І, нарешті, у четвертій дії комедії під час зворушливого прощання інших персонажів із будинком та садом
«Шарлотта (бере вузол, схожий на згорнуту дитину). Моя дитинка, бай, бай.<…>
Замовкни, мій добрий, мій любий хлопчику.<…>
Мені так тебе шкода! (Вкидає вузол на місце)» (13, 248).
Такий механізм побудови сцени був відомий поетиці чехівського театру. Так, у першу дію «Дядька Вані» включені репліки Марини: «Цип, курча, курча<…>Строка пішла з курчатами… Ворони б не потягали…» (13, 71), які безпосередньо йдуть за фразою Войницького: «У таку погоду добре повіситися…» (Там же). Марина, як уже неодноразово наголошувалося, у системі персонажів п'єси персоніфікує нагадування людині про неприпустиму йому логіку подій. Саме тому вона бере участь у боротьбах інших персонажів з обставинами і друг з одним.
Шарлотта також посідає особливе місце серед інших персонажів комедії. Особливість ця не лише зазначена автором, про що сказано вище; вона усвідомлена і відчута самим персонажем: «Жахливо співають ці люди» (13, 216), - скаже Шарлотта, і її репліка якнайкраще корелює з фразою доктора Дорна з п'єси «Чайка», теж з боку спостерігає за тим, що відбувається: «Люди нудні »(13, 25). Монолог Шарлотти, який відкриває другий акт комедії, експлікує цю особливість, яка реалізується, насамперед, у абсолютній відсутності соціальних маркерів її образу. Невідомий її вік: "У мене немає справжнього паспорта, я не знаю, скільки мені років, і мені все здається, що я молоденька" (13, 215). Невідома і її національність: «І коли тато і матір померли, мене взяла до себе одна німецька пані і почала мене вчити». Про походження та генеалогічне дерево персонажа також нічого не відомо: «Хто мої батьки, може, вони й не вінчалися… не знаю» (13, 215). Випадковою та непотрібною виявляється у п'єсі та професія Шарлотти, оскільки діти у комедії формально вже давно виросли.
Всі інші персонажі «Вишневого саду», як уже зазначалося вище, включені в той чи інший умовний час, невипадково мотив спогадів чи надії на майбутнє стає головним для більшості з них: Фірс та Петро Трофімов представляють два полюси цього самовідчуття персонажів. Саме тому «всі інші» у п'єсі відчувають себе у якомусь віртуальному, а не реальному хронотопі (вишневий сад, новий сад, Париж, дачі). Шарлотта ж опиняється поза всіма цими традиційними уявленнями людини про себе. Її час принципово не лінійний: у ньому немає минулого, а отже, і майбутнього. Вона змушена відчувати себе тільки зараз і лише в даному конкретному просторі, тобто в цьому безумовному хронотопі. Таким чином, перед нами змодельована Чеховим персоніфікація відповіді на питання про те, що таке людина, якщо послідовно, шар за шаром прибрати абсолютно всі – і соціальні, і навіть фізіологічні – параметри його особистості, звільнити його від будь-якої детермінованості навколишнім світом. . Залишається в цьому випадку Шарлотте, по-перше, самотність серед інших людей, з якими вона не збігається і не може збігтися в просторі/часі: «Так хочеться поговорити, а не з ким... Нікого в мене немає» (13, 215) . По-друге, абсолютна свобода від умовностей, що накладаються на людину суспільством, підпорядкованість поведінки лише власним внутрішнім імпульсам:
«Лопахіна.<…>Шарлотто Іванівно, покажіть фокус!
Любов Андріївна. Шарлотто, покажіть фокус!
Шарлотт. Не треба. Я спати бажаю. (Виходить)» (13, 208-209).
Наслідком цих двох обставин виявляється абсолютний спокій персонажа. У п'єсі немає жодної психологічної ремарки, яка б маркувала відхилення емоцій Шарлотти від абсолютного нуля, тоді як інші персонажі можуть говорити крізь сльози, обурюючись, радісно, ​​злякано, докірливо, зніяковіло і т.д. І, нарешті, закономірне завершення це світовідчуття персонажа знаходить у певної моделі поведінки – у вільному обігу, грі, зі звичною і незмінною всім інших персонажів реальністю. Це ставлення до світу та експлікують її знамениті фокуси.
«Роблю salto mortale (як і Шарлотта – Т.І.) на твоєму ліжку, – пише дружині Чехов, для якого підйом на третій поверх без «машини» вже був непереборною перешкодою, – стаю вгору ногами і, підхопивши тебе, перевертаюся кілька разів і, підкинувши тебе до стелі, підхоплюю і цілую» (П 11, 33).

«Вишневий сад»- вершина російської драматургії початку 20-го століття, лірична комедія, п'єса, що ознаменувала початок нової епохирозвитку російського театру

Основна тема п'єси автобіографічна - сімейство дворян, що збанкрутує, продає з аукціону свій родовий маєток. Автор, як людина, що пройшла крізь подібну життєву ситуацію, з тонким психологізмом описує душевний стан людей, змушених незабаром покинути свій будинок. Новаторством п'єси є відсутністю поділу героїв на позитивних та негативних, на головних та другорядних. Усі вони поділяються на три категорії:

• люди минулого - дворяни-аристократи (Раневська, Гаєв та їх лакей Фірс);
• люди сьогодення – їхній яскравий представник купець-підприємець Лопахін;
• Люди майбутнього - прогресивна молодь на той час (Петро Трофимов і Аня).

Історія створення

Чехов розпочав роботу над п'єсою у 1901 році. У зв'язку з серйозними проблемами зі здоров'ям, процес написання був досить нелегким, проте в 1903 році робота була закінчена. Перша Театральна постановап'єси відбулася через рік на сцені Московського художнього театру, ставши вершиною творчості Чехова як драматурга та хрестоматійною класикою театрального репертуару.

Аналіз п'єси

Опис твору

Дія відбувається у родовому маєтку поміщиці Любові Андріївни Раневської, яка повернулася із Франції зі своєю юною дочкою Анею. На залізничній станції їх зустрічають Гаєв (брат Раневської) та Варя (її приймальна дочка).

Фінансове становище сім'ї Раневських наближається до повного краху. Підприємець Лопахін пропонує свою версію вирішення проблеми – розбити земельну ділянку на паї та віддавати їх у користування дачникам за певну плату. Пані тягнеться цією пропозицією, адже для цього доведеться розпрощатися з її улюбленим вишневим садом, з яким пов'язано багато теплих спогадів юності. Додає трагізму той факт, що у цьому саду загинув її улюблений син Грицько. Гаєв, перейнявшись переживаннями сестри, обнадіює її обіцянкою, що їхній родовий маєток не буде виставлений на продаж.

Дія другої частини відбувається на вулиці, у дворі маєтку. Лопахін, з властивою йому прагматичністю, продовжує наполягати своєму плані порятунку маєтку, але нього ніхто не звертає уваги. Всі переключаються на вчителя Петра Трофімова, що з'явився. Він вимовляє схвильовану промову присвячену долі Росії, її майбутньому і торкається теми щастя у філософському контексті. Матеріаліст Лопахін скептично сприймає молодого вчителя, і виявляється, що тільки одна Аня здатна перейнятися його піднесеними ідеями.

Третя дія починається тим, що Раневська на останні гроші запрошує оркестр та влаштовує танцювальний вечір. Гаєв і Лопахін при цьому відсутні - вони поїхали до міста на торги, де маєток Раневських має піти з молотка. Після млосного очікування, Любов Андріївна дізнається, що її маєток куплено на торгах Лопахіним, який не приховує радості від свого придбання. Сімейство Раневських впадає у відчай.

Фінал цілком присвячений від'їзду сімейства Раневських із їхнього рідного дому. Сцена розлучення показана з усім властивим Чехову глибоким психологізмом. Закінчується п'єса напрочуд глибоким за змістом монологом Фірса, якого господарі поспіхом забули в маєтку. Фінальним акордом звучить стукіт сокири. Рубають вишневий сад.

Головні герої

Сентиментальна особа, власниця маєтку. Проживши кілька років за кордоном, вона звикла до розкішного життя і за інерцією продовжує собі дозволяти багато що при плачевному стані її фінансів за логікою здорового глуздумає бути недоступним. Будучи легковажною особливою, дуже безпорадною в життєвих питаннях, Раневська не бажає щось у собі міняти, при цьому вона повністю усвідомлює свої слабкості і недоліки.

Успішний купець, багатьом завдячує сімейству Раневських. Його образ неоднозначний - у ньому поєднується працьовитість, розважливість, заповзятливість та грубість, "мужицьке" початок. У фіналі п'єси Лопахін не поділяє почуттів Раневської, він щасливий, що, незважаючи на селянське походження, зміг дозволити купити маєток господарів свого покійного батька.

Як і своя сестра, дуже чутливий і сентиментальний. Будучи ідеалістом і романтиком для втіхи Раневської, вигадує фантастичні плани порятунку родового маєтку. Він емоційний, багатослівний, але при цьому абсолютно бездіяльний.

Петя Трофімов

Вічний студент, нігіліст, промовистий представник російської інтелігенції, який бореться за розвиток Росії лише на словах. У гонитві за «вищою правдою» він заперечує любов, вважаючи її дрібним і примарним почуттям, чим безмірно засмучує закохану доньку Раневської Аню.

Романтична 17-річна панночка, що потрапила під вплив народницьких Петра Трофімова. Безоглядно повіривши в найкраще життяПісля продажу батьківського маєтку, Аня готова на будь-які проблеми заради спільного щастя поруч із коханим.

87-річний старий, лакей у домі Раневських. Тип слуги старого часу оточує батьківською турботою своїх господарів. Залишився прислужувати своїм панам навіть після скасування кріпацтва.

Молодий лакей, який з презирством ставиться до Росії, мріє виїхати за кордон. Цинічна і жорстока людина, хамита старого Фірса, нешанобливо ставиться навіть до рідної матері.

Структура твору

Структура п'єси досить проста – 4 дії без поділу на окремі сцени. Час дії – кілька місяців, з кінця весни до середини осені. У першій дії відбувається експозиція та зав'язка, у другій – наростання напруги, у третій – кульмінація (продаж маєтку), у четвертій – розв'язка. Характерною особливістюп'єси є відсутність справжнього зовнішнього конфлікту, динамізму, непередбачуваних поворотів сюжетної лінії. Авторські ремарки, монологи, паузи та деяка недомовленість надають п'єсі неповторної атмосфери вишуканого ліризму. Художній реалізмп'єси досягається за рахунок чергування драматичних та комічних сцен.

(Сцена із сучасної постановки)

У п'єсі домінує розвиток емоційно-психологічного плану, головним двигуном події є внутрішні переживання героїв. Автор розширює художній простір твору за допомогою введення великої кількостіперсонажів, які не з'являться на сцені. Так само ефект розширення просторових кордонів дає тема Франції, що симетрично виникає, надає арочність формі п'єси.

Підсумковий висновок

Остання п'єса Чехова, можна сказати – його «лебедина пісня». Новизна її драматургічної мови є прямим виразом особливої ​​чеховської життєвої концепції, якій характерна незвичайна увага до дрібних, здавалося б незначних деталей, загострення уваги внутрішніх переживаннях героїв.

У п'єсі «Вишневий сад» автор відобразив стан критичної роз'єднаності російського суспільства свого часу, цей сумний фактор часто присутній у сценах, де персонажі чують лише себе, створюючи лише видимість взаємодії.

Соціальні статуси героїв п'єси – як одна з характеристик

У останній п'єсі А.П. Чехова «Вишневий сад» немає поділу на головних та другорядних дійових осіб. Всі основні, навіть здаються епізодичними ролі несуть велике значення для розкриття головної ідеї всього твору. Характеристика героїв «Вишневого саду» починається з їхнього соціального уявлення. Адже у людських головах соціальний стан вже накладає відбиток, причому не лише на сцені. Так, Лопахін – купець, вже заздалегідь асоціюється з крикливим і нетактовним торгашем, не здатним до якихось тонких почуттів та переживань, адже Чехов попереджав, що його купець відрізняється від типового представника цього класу. Раневська та Симеонов-Пищик, позначені як поміщики, виглядають дуже дивно. Адже після скасування кріпосного права соціальні статуси поміщиків залишилися у минулому, оскільки вони вже не відповідали новому суспільному устрою. Гаєв теж поміщик, але у виставі героїв він «брат Раневської», що наштовхує на думку про якусь несамостійність цього персонажа. З дочками Раневської дедалі більш-менш зрозуміло. У Ані та Варі позначений вік, що показує, що вони наймолодші персонажі «Вишневого саду».

Так само вік зазначений і у найстарішої дійової особи – Фірса. Трофімов Петро Сергійович-студент, і в цьому якесь протиріччя, адже якщо студент, то молодий і по батькові наче рано приписувати, а тим часом воно вказано.

Протягом усієї дії п'єси «Вишневий сад» герої розкриваються повною мірою, та його характери описуються у типовою для цього виду літератури формі – у мовних характеристиках, що даються ними самими чи іншими учасниками.

Короткі характеристики головних дійових осіб

Хоча головні герої п'єси не виділені Чеховим окремим рядком, їх легко визначити. Це Раневська, Лопахін та Трофімов. Саме їхнє бачення свого часу ставати основним мотивом всього твору. А цей час показано через ставлення до старого вишневого саду.

Раневська Любов Андріївна – Головна героїня«Вишневого саду» – у минулому багата аристократка, яка звикла жити за велінням свого серця. Її чоловік досить рано помер, залишивши купу боргів. Поки вона віддавалася новим почуттям, трагічно загинув її маленький син. Вважаючи себе винною у цій трагедії, вона біжить від дому, від коханця закордон, який у решті пішов за ним і буквально пограбував його там. Але її надії на здобуття спокою не справдилися. Вона любить свій сад та свій маєток, але не може його врятувати. Прийняти пропозицію Лопахіна для неї не мислимо, адже тоді буде порушено багатовіковий порядок, в якому звання «поміщика» передається з покоління в покоління, несучи в собі культурно-історичну спадщину, непорушність і впевненість у світовідчутті.

Любов Андріївні та її братові Гаєву властиві усі найкращі риси дворянства: чуйність, щедрість, освіченість, почуття прекрасного, вміння співчувати. Однак у сучасності всі їхні позитивні якості не потрібні і перевертаються на протилежний бік. Щедрість ставати невгамовним марнотратством, чуйність і вміння співчувати перетворюється на слюнтяйство, освіченість перетворюється на марнослів'я.

На думку Чехова ці два героя не заслуговують на співчуття і їх переживання не такі глибокі, як може здатися.

У п'єсі «Вишневий сад» головні герої більше говорять, ніж роблять, і єдина людина – це дія Лопахін Єрмолай Олексійович, центральний персонаж, на думку автора Чехов був упевнений, що якщо його образ не вдасться, то вся п'єса провалиться. Лопахін позначений купцем, але йому більше підійшло б сучасне слово «бізнесмен». Син і онук кріпаків став мільйонером завдяки своєму чуттям, цілеспрямованості та розуму, адже якби він був дурний і не освічений, хіба зміг би він досягти таких успіхів у своїй справі? І не випадково Петя Трофімов говорить про його тонку душу. Адже тільки Єрмолай Олексійович усвідомлює цінність старого саду та його справжню красу. Але його комерційна жилка переборює і він змушений знищити сад.

Трофімов Петро– вічний студент та «облізлий пан». Мабуть, він також належить до дворянського роду, але став, по суті, бездомним бродягою, який мріє про загальне благо і щастя. Він багато говорить, але нічого не робить для якнайшвидшого настання світлого майбутнього. Йому так само невластиві глибокі почуття до оточуючих його людей і прихильність до місця. Він живе лише мріями. Проте він зумів захопити Аню своїми ідеями.

Аня, донька Раневської. Мати залишила її під опікою свого брата у 12 років. Тобто у підлітковому віці, настільки важливому для формування особистості, Аня виявилася надана сама собі. Вона успадкувала найкращі якості, які властиві аристократії Вона по-юнацькому наївна, можливо, тому так легко захопилася Петиними ідеями.

Короткі характеристики другорядних персонажів

Діючі особи п'єси «Вишневий сад» поділені на головних та другорядних лише за часом їхньої участі у діях. Так Варя, Симеонов-Пищик Дуняша, Шарлотта Іванівна і лакеї мало говорять про маєтку, та його світосприйняття через сад не розкривається, вони від нього хіба що відірвані.

Варячи– прийомна донька Раневської. Але по суті вона економка в маєтку, до обов'язків яких належить турбота про господарів і слуг. Вона мислить на побутовому рівні, та її бажання присвятити себе служінню богу ні ким сприймається всерйоз. Натомість її намагаються видати заміж за Лопахіна, якому вона байдужа.

Симеонов-Піщик- Такий самий поміщик як і Раневська. Постійно у боргах. Але його позитивний настрій допомагає долати його складну ситуацію. Так, він жодної краплі не роздумує, коли надходить пропозиція здати свої землі в оренду. Тим самим вирішивши свої фінансові труднощі. Він здатний пристосовуватися до нового життя, на відміну господарів вишневого саду.

Яша- Молодий лакей. Побувавши за кордоном, його вже не спокушає його Батьківщина і навіть мати, яка намагається з ним зустрітися, вже не потрібна йому. Зарозумілість його головна риса. Він не поважає господарів, він не має прихильності ні до кого.

Дуняша– молода вітряна дівчина, яка живе одним днем ​​і мріє про кохання.

Єпіходов- Конторник, він хронічний невдаха, про що чудово знає. По суті його життя порожнє і безцільне.

Фірс- Найстаріший персонаж, для якого скасування кріпосного права стала найбільшою трагедією. Він щиро прив'язаний до своїх господарів. І його смерть у порожньому будинку під звук саду, що вирубується, вельми символічна.

Шарлотта Іванівна– гувернантка та циркачка в одній особі. Головне відображення заявленого жанру п'єси.

Образи героїв «Вишневого саду» об'єднані у систему. Вони доповнюють один одного, тим самим допомагаючи розкрити головну темутвори.

Тест за твором

Соціальні статуси героїв п'єси – як одна з характеристик

У останній п'єсі А.П. Чехова «Вишневий сад» немає поділу на головних та другорядних дійових осіб. Всі основні, навіть здаються епізодичними ролі несуть велике значення для розкриття головної ідеї всього твору. Характеристика героїв «Вишневого саду» починається з їхнього соціального уявлення. Адже у людських головах соціальний стан вже накладає відбиток, причому не лише на сцені. Так, Лопахін – купець, вже заздалегідь асоціюється з крикливим і нетактовним торгашем, не здатним до якихось тонких почуттів та переживань, адже Чехов попереджав, що його купець відрізняється від типового представника цього класу. Раневська та Симеонов-Пищик, позначені як поміщики, виглядають дуже дивно. Адже після скасування кріпосного права соціальні статуси поміщиків залишилися у минулому, оскільки вони вже не відповідали новому суспільному устрою. Гаєв теж поміщик, але у виставі героїв він «брат Раневської», що наштовхує на думку про якусь несамостійність цього персонажа. З дочками Раневської дедалі більш-менш зрозуміло. У Ані та Варі позначений вік, що показує, що вони наймолодші персонажі «Вишневого саду».

Так само вік зазначений і у найстарішої дійової особи – Фірса. Трофімов Петро Сергійович-студент, і в цьому якесь протиріччя, адже якщо студент, то молодий і по батькові наче рано приписувати, а тим часом воно вказано.

Протягом усієї дії п'єси «Вишневий сад» герої розкриваються повною мірою, та його характери описуються у типовою для цього виду літератури формі – у мовних характеристиках, що даються ними самими чи іншими учасниками.

Короткі характеристики головних дійових осіб

Хоча головні герої п'єси не виділені Чеховим окремим рядком, їх легко визначити. Це Раневська, Лопахін та Трофімов. Саме їхнє бачення свого часу ставати основним мотивом всього твору. А цей час показано через ставлення до старого вишневого саду.

Раневська Любов Андріївна– головна героїня «Вишневого саду» – у минулому багата аристократка, яка звикла жити за велінням свого серця. Її чоловік досить рано помер, залишивши купу боргів. Поки вона віддавалася новим почуттям, трагічно загинув її маленький син. Вважаючи себе винною у цій трагедії, вона біжить від дому, від коханця закордон, який у решті пішов за ним і буквально пограбував його там. Але її надії на здобуття спокою не справдилися. Вона любить свій сад та свій маєток, але не може його врятувати. Прийняти пропозицію Лопахіна для неї не мислимо, адже тоді буде порушено багатовіковий порядок, в якому звання «поміщика» передається з покоління в покоління, несучи в собі культурно-історичну спадщину, непорушність і впевненість у світовідчутті.

Любов Андріївні та її братові Гаєву властиві усі найкращі риси дворянства: чуйність, щедрість, освіченість, почуття прекрасного, вміння співчувати. Однак у сучасності всі їхні позитивні якості не потрібні і перевертаються на протилежний бік. Щедрість ставати невгамовним марнотратством, чуйність і вміння співчувати перетворюється на слюнтяйство, освіченість перетворюється на марнослів'я.

На думку Чехова ці два героя не заслуговують на співчуття і їх переживання не такі глибокі, як може здатися.

У п'єсі «Вишневий сад» головні герої більше говорять, ніж роблять, і єдина людина – це дія Лопахін Єрмолай Олексійович, центральний персонаж, на думку автора Чехов був упевнений, що якщо його образ не вдасться, то вся п'єса провалиться. Лопахін позначений купцем, але йому більше підійшло б сучасне слово «бізнесмен». Син і онук кріпаків став мільйонером завдяки своєму чуттям, цілеспрямованості та розуму, адже якби він був дурний і не освічений, хіба зміг би він досягти таких успіхів у своїй справі? І не випадково Петя Трофімов говорить про його тонку душу. Адже тільки Єрмолай Олексійович усвідомлює цінність старого саду та його справжню красу. Але його комерційна жилка переборює і він змушений знищити сад.

Трофімов Петро– вічний студент та «облізлий пан». Мабуть, він також належить до дворянського роду, але став, по суті, бездомним бродягою, який мріє про загальне благо і щастя. Він багато говорить, але нічого не робить для якнайшвидшого настання світлого майбутнього. Йому так само невластиві глибокі почуття до оточуючих його людей і прихильність до місця. Він живе лише мріями. Проте він зумів захопити Аню своїми ідеями.

Аня, донька Раневської. Мати залишила її під опікою свого брата у 12 років. Тобто у підлітковому віці, настільки важливому для формування особистості, Аня виявилася надана сама собі. Вона успадкувала найкращі якості, які властиві аристократії. Вона по-юнацькому наївна, можливо, тому так легко захопилася Петиними ідеями.

Короткі характеристики другорядних персонажів

Діючі особи п'єси «Вишневий сад» поділені на головних та другорядних лише за часом їхньої участі у діях. Так Варя, Симеонов-Пищик Дуняша, Шарлотта Іванівна і лакеї мало говорять про маєтку, та його світосприйняття через сад не розкривається, вони від нього хіба що відірвані.

Варячи– прийомна донька Раневської. Але по суті вона економка в маєтку, до обов'язків яких належить турбота про господарів і слуг. Вона мислить на побутовому рівні, та її бажання присвятити себе служінню богу ні ким сприймається всерйоз. Натомість її намагаються видати заміж за Лопахіна, якому вона байдужа.

Симеонов-Піщик- Такий самий поміщик як і Раневська. Постійно у боргах. Але його позитивний настрій допомагає долати його складну ситуацію. Так, він жодної краплі не роздумує, коли надходить пропозиція здати свої землі в оренду. Тим самим вирішивши свої фінансові труднощі. Він здатний пристосовуватися до нового життя, на відміну господарів вишневого саду.

Яша- Молодий лакей. Побувавши за кордоном, його вже не спокушає його Батьківщина і навіть мати, яка намагається з ним зустрітися, вже не потрібна йому. Зарозумілість його головна риса. Він не поважає господарів, він не має прихильності ні до кого.

Дуняша– молода вітряна дівчина, яка живе одним днем ​​і мріє про кохання.

Єпіходов- Конторник, він хронічний невдаха, про що чудово знає. По суті його життя порожнє і безцільне.

Фірс- Найстаріший персонаж, для якого скасування кріпосного права стала найбільшою трагедією. Він щиро прив'язаний до своїх господарів. І його смерть у порожньому будинку під звук саду, що вирубується, вельми символічна.

Шарлотта Іванівна– гувернантка та циркачка в одній особі. Головне відображення заявленого жанру п'єси.

Образи героїв «Вишневого саду» об'єднані у систему. Вони доповнюють одне одного, цим допомагаючи розкрити головну тему твору.

Тест за твором

У класичній літературі є чимало цікавих творів, історії яких актуальні й досі.

Твори, написані Антоном Павловичем Чеховим, якраз підходять під цю характеристику. У цій статті можна ознайомитися з його п'єсою. Вишневий сад» у короткому змісті.

Історія створення п'єси А.П. Чехова «Вишневий сад»

Дата початку п'єси була покладена у 1901 році, першу виставу показали через 3 роки. У творі відображені неприємні враження самого автора, які виникли під дією спостереження за занепадом величезної кількості садиб своїх друзів, а також свого власного.

Головні діючі особи

Нижче наведено список головних героїв:

• Раневська Любов Андріївна – власниця маєтку;
• Аня – рідна дочка;
• Гаєв Леонід Андрійович – брат;
• Трофімов Петро Сергійович – «вічний студент»;
• Лопахін Єрмолай Олексійович – покупець.

Другі персонажі

Список другорядних героїв:

• Варя - зведена сестра Ані;
• Симеонов-Піщик - власник маєтку;
• Шарлотта – вихователька;
• Дуняша – служниця;
• Єпіходов Семен Пантелійович – клерк;
• Фірс - слуга, старий;
• Яша – прислужник, молодий хлопець.

«Вишневий сад» - короткий зміст за діями

1 дія

Події відбуваються в очікуванні Раневської. Лопахін і Дуня розмовляють, під час чого виникає суперечка. До кімнати заходить Єпіходов. Він упускає букет, скаржачись іншим, що вважає себе невдахою, після чого він іде. Покоївка розповідає купцеві, що Єпіходов хоче з нею одружитися.

Приїжджають Раневська з дочками, Гаєв, Шарлотта та поміщик. Аня розповідає про поїздку до Франції, висловлює своє невдоволення. Також вона цікавиться, чи збирається Лопахін одружитися з Варою. На що її зведена сестра відповідає, що нічого не вийде, а найближчим часом виставлять на продаж маєток. Паралельно Дуня фліртує із молодим лакеєм.

Лопахін повідомляє про те, що їх маєток продається за заборгованість. Він виступає за таке вирішення проблеми: поділити територію на частини та здавати їх за орендну плату. Але для цього необхідно вирубати вишневий сад. Поміщиця з братом відмовляються, посилаючись на згадку саду в енциклопедії. Приймальна дочка приносить матері телеграми з Франції, але та, не прочитавши їх, розриває.

З'являється Петя Трофімов - наставник загиблого сина Раневського. Гаєв продовжує шукати варіанти для отримання прибутку, який допоміг би покрити заборгованості. Доходить мова до того, щоб видати Аню за багату людину. Тоді Варя розповідає сестрі про свої проблеми, але молодша сестра засинає, втомившись з дороги.

2 дія

Події відбуваються у полі біля старої каплиці. Шарлотта дає опис свого життя.

Єпіходов співає пісні, граючи на гітарі, намагається показати себе романтиком перед Дунею. Вона ж, у свою чергу, бажає справити враження на молодого лакея.

З'являються поміщики та купець. Він також продовжує запевняти власницю у здачі землі в оренду. Але Раневська із братом намагаються зводити тему на «ні». Поміщиця зі жалістю починає розмірковувати про непотрібні витрати.

Яків висміює піснеспіви Гаєва. Раневська згадує своїх чоловіків. Останній з них розорив її та проміняв на іншу. Після чого поміщиця вирішила повернутись на батьківщину до своєї доньки. Змінюючи тему Лопахіна, вона замовляє про весілля Варі.

Входить старий лакей із верхнім одягом Гаєва. Він міркує про кріпацтво, підносячи це як нещастя. З'являється Трофімов, який вдається у глибоку філософію та міркування про майбутнє країни. Поміщиця повідомляє приймальні доньки, що посватала її за купця.

Тоді Аня усамітнюється з Трофимовым. Той у свою чергу романтично описує ситуацію навколо. Аня перекладає розмову на тему кріпацтва та говорить про те, що люди тільки говорять і нічого не роблять. Після чого «вічний студент» каже Ані кинути все та стати вільною людиною.

3 дія

У будинку поміщиці влаштований бал, який Раневська вважає зайвим. Пищик намагається знайти того, хто дасть йому гроші. Брат Раневської вирушив викуповувати маєток на ім'я тітки. Раневська, бачачи, що Лопахін все більше багатіє, починає критику через те, що Варя ще не вийшла за нього заміж. Дочка скаржиться, що він тільки жартує.

Поміщиця ділиться з колишнім вчителем сина у тому, що коханець просить її повернутися до Франції. Зараз господарка вже не думає про те, що він її розорив. Трофімов намагається її переконати, і вона радить йому теж завести жінку за. Повертається засмучений брат і починає монолог у тому, що маєток куплено Лопахиным.

Купець хвалькувато розповідає всім, що купив маєток і готовий зрубати вишневий сад для того, щоб його рід продовжив жити на місці, де працювали його кріпаки батько та дід. Рідна дочка втішає плакати, переконуючи, що попереду все життя.

4 дія

Колишні мешканці покидають будинок. Лопахін, втомившись від неробства, збирається виїхати до Харкова.

Він пропонує Трофімову гроші, але той не сприймає їх, розмірковуючи про те, що незабаром люди досягнуть розуміння правди. Гаєв став банківським службовцем.

Раневська переймається старим лакеєм, боячись, що його не відправлять на лікування.

Лопахін та Варя залишаються вдвох. Героїня каже, що стала економкою. Купець таки не запропонував їй вийти за нього заміж. Аня прощається з матір'ю. Раневська планує повернутись до Франції. Аня збирається потрапити до гімназії, а в майбутньому допомагати матері. Гаєв почувається покинутим.

Раптом приїжджає Пищик та віддає всім зайняті гроші. Він недавно розбагатів: на його землі, яку він тепер здає в оренду, було знайдено білу глину. Поміщики прощаються із садом. Потім вони замикають двері. З'являється хворіє Фірс. У тиші чути звук сокири.

Аналіз твору та висновок

Насамперед, стиль цього жанру спостерігається у яскравому контрасті образів двох героїв: Лопахіна та Раневської. Він – заповзятливий, шукає вигоду, вона ж – несерйозна та вітряна. Є й кумедні ситуації. Наприклад, уявлення Шарлотти, спілкування Гаєва з шафою тощо.

Читаючи цю книгу в оригіналі, за розділами та діями, а не у скороченні, одразу виникає питання: що означає вишневий сад для героїв п'єси? Для поміщиків сад - це ціла історія минулого, тоді як для Лопахіна - це місце, на якому будуватиметься його майбутнє.

Проблематика контрастів відносин на стику двох століть піднята у творі. Також стоїть питання спадщини кріпацтва та ставлення до наслідків різних верств суспільства. Порушується питання про те, як будуватиметься майбутнє країни на прикладі локальної ситуації. Порушено питання про те, що багато хто готовий міркувати і радити, але тільки одиниці здатні діяти.

Антон Павлович Чехов дуже багато помітив, що було актуально на той період і залишилося важливим зараз, тому цю ліричну п'єсу варто прочитати кожному. Цей твір став останнім у творчості письменника.