Поетика п'єси вишневий сад. Особливості викладання драматичного твору у школі на прикладі п'єси А.П.Чехова "Вишневий сад"
Вперше О.П. Чехов повідомив про початок роботи над новою п'єсою в 1901 в листі своїй дружині О.Л. Кніппер-Чеховий. Робота над п'єсою просувалася дуже важко, це було викликано тяжкою хворобою Антона Павловича. У 1903 році вона була завершена та представлена керівникам Московського художнього театру. 1904 року відбулася прем'єра п'єси. І з цього моменту п'єсу «Вишневий сад» аналізують та критикують уже протягом ста років.
П'єса «Вишневий сад» стала лебединою піснею А.П. Чехова. У ній укладені роздуми про майбутнє Росії та її людей, що накопичувалися у його думках роками. А саме художня своєрідністьп'єси стали вершиною творчості Чехова-драматурга, ще раз показавши, чому саме його вважають новатором, котрий вдихнув у весь російський театр нове життя.
Тема п'єси
Темою п'єси «Вишневий сад» стала ситуація продажу з аукціону родового гнізда збіднілих дворян. На початку ХХ століття такі історії були не рідкістю. Аналогічна трагедія сталася і в житті Чехова, їхній будинок, разом з лавкою батька був проданий за борги ще в 80-х роках ХIХ століття, і це залишило незабутній слід у його пам'яті. І вже, будучи письменником, Антон Павлович намагався зрозуміти психологічний стан людей, які втрачали свій будинок.
Діючі лиця
Під час аналізу п'єси «Вишневий сад» А.П. Чехова зазвичай героїв ділять втричі групи, беручи основою їх тимчасову приналежність. До першої групи, що представляє минуле, відносяться аристократи Раневська, Гаєв та їхній старий лакей Фірс. Друга група в особі купця Лопахіна, який став представником часу сьогодення. Ну і третя група-це Петя Трофімов та Аня, вони майбутнє.
Чіткого поділу героїв на головних і другорядних у драматурга немає, як і на суворо негативних чи позитивних. Саме таке уявлення персонажів – одна з нововведень та особливостей чеховських п'єс.
Конфлікт та розвиток сюжету п'єси
Відкритого конфлікту п'єсі немає, і ще одна особливість драматургії А.П. Чехова. А на поверхні знаходиться продаж маєтку з величезним вишневим садом. І на тлі цієї події можна розглянути протистояння минулої епохи новим явищам у суспільстві. Розорилися дворяни завзято тримаються за свою власність, не в змозі зробити реальні кроки до її порятунку, а пропозиція отримувати комерційний прибуток шляхом здачі землі в оренду дачникам для Раневської та Гаєва неприйнятно. Аналізуючи твір «Вишневий сад» А.П. Чехова можна говорити про тимчасовий конфлікт, у якому минуле стикається з сьогоденням, а сьогодення з майбутнім. Сам собою конфлікт поколінь зовсім на новий для російської літератури, але раніше він не розкривався лише на рівні підсвідомого передчуття зміни історичного часу, так ясно відчуваються Антоном Павловичем. Він хотів змусити глядача чи читача задуматися про своє місце та роль у цьому житті.
П'єси Чехова дуже складно ділити на фази розвитку драматичної дії, адже він намагався наблизити дію, що розгорталася, до реальності, показуючи будні своїх героїв, з яких і складається більша частина життя.
Експозицією можна назвати бесіду Лопахіна з Дуняшою, які чекають на приїзд Раневської, і майже відразу ж виділяється зав'язка п'єси, що полягає у проговоренні видимого конфлікту п'єси – продаж маєтку на аукціоні за борги. Періпетії п'єси полягають у спробах переконати господарів здавати землю у найм. Кульмінація - звістка про купівлю маєтку Лопахіним та й розв'язка - це від'їзд всіх героїв з спорожнілого будинку.
Композиція п'єси
П'єса «Вишневий сад» складається із чотирьох дій.
У першій дії відбувається знайомство з усіма героями п'єси. Аналізуючи першу дію «Вишневого саду», слід зазначити, що внутрішній зміст персонажів передається через ставлення до старого вишневого саду. І тут же починається один із конфліктів усієї п'єси – протиборство минулого та сьогодення. Минуле представлене братом та сестрою Гаєвим та Раневською. Для них сад і старий будинок - це нагадування і живий символ їхнього безпечного життя, в якому вони були багатими аристократами, що володіють величезним маєтком. Для Лопахіна ж, який протиставлений їм, володіння садом – насамперед можливість отримати прибуток. Лопахін робить Раневськой пропозицію, прийнявши яку, вона може врятувати маєток, і просить збіднілих поміщиків подумати над ним.
Аналізуючи другу дію «Вишневого саду», необхідно звернути увагу, що господарі та слуги гуляють не прекрасним садом, а полем. Звідси можна зробити висновок, що сад знаходиться в абсолютно занедбаному стані, і по ньому просто неможливо пройти. Це прекрасно розкриває уявлення Петі Трофимова у тому, яким має бути майбутнє.
У третій дії п'єси настає кульмінація. Маєток продано, і новим господарем стає Лопахін. Незважаючи на задоволення угоди, Лопахін засмучений тим, що долю саду повинен вирішувати він. Отже, сад буде знищено.
Четверта дія: родове гніздо спорожніло, колись єдина сім'я розпадається. І так само, як сад вирубується під корінь, так і це прізвище залишається без коріння, без притулку.
Авторська позиція у п'єсі
Незважаючи на трагізм того, що відбувається, герої у самого автора не викликали жодного співчуття. Він вважав їх недалекими людьми, нездатними до глибоких переживань. Ця п'єса стала більше філософським роздумом драматурга про те, що чекає на Росію в недалекому майбутньому.
Дуже своєрідна жанрова приналежність п'єси. Чехов назвав "Вишневий сад" комедією. Перші постановники побачили у ній драму. А багато критиків зійшлися на думці, що «Вишневий сад» – це лірична комедія.
Тест за твором
ЛІТЕРАТУРА
1. Горелікова М.І. Семантичні опозиції у поетиці пізнього Чехова: реальне – ірреальне, ідол – ідолопоклонник (аналіз повісті «Чорний чернець») // Філологічні науки. 1991 № 5. С. 33 - 45.
2. Лінков В.Я. Проблема сенсу життя «Чорному ченці» Чехова // Изв. АН СРСР. Серія літ. та мови. 1985. Т. 44 № 4. С. 340 - 349.
3. Бердников Г. Художник і суспільство: Знову про «Чайку» А.П. Чехова// Москва. 1991 № 7. С. 183 - 202.
4. Халізєв В.Є. Драматургія Чехова у її тлумаченні літературознавством ФРН 1970-х // Вестн. Моск. ун-ту. Сер. 9, Філологія. 1987 № 1.
5. Дуганов Р. Про жанр // Театр. 1985 № 1. С. 170 - 174.
6. Скафтімов А.П. Моральні пошукиросійських письменників. Статті та дослідження про російських класиків. М: 1972.
7. Халуєв В.Є. Про природу конфлікту п'єсі А.П. Чехова «Дядько Ваня» // Вісник Моск. ун-ту. 1961 № 1. С. 49 - 64.
8. Єрмілов В. Драматургія Чехова. М.: Держлітвидав. 1954.
9. Русакова Є. А.П. Чехів. «Вишневий сад» // Літературне навчання. 1986 № 5. С. 165 - 177.
Рецензії
Дякуємо за статтю, було дуже цікаво почитати.
"Вишневий сад" зачепив дуже сильно, зачепив насамперед своєю неможливістю однозначного розуміння та безмежними можливостями у тлумаченні образів.
Варя, мабуть, дуже близька мені по суті, і тому ніколи не здавалася ні другорядним персонажем, ні виписаним.
Яка ж вона економка на покликання? Як можна було прогаяти її фразу про те, що вона хоче піти на прощу??? Людина, що біжить від світу і від реальності - чи в роботу, чи в придумане кохання, чи на прощу... І разом з тим людина, чи не єдина, яка існує поза часом у виключно власному просторі, де насправді не виявляється місця нікому. Вона, як і час, завжди має рацію. Недарма її побоюється і не любить прислуга, недарма вона відсторонена від Раневської, недарма вона не має рівних стосунків з Анею і недарма Лопахін так і не наважується зробити їй пропозиції. Тому що в цій дівчині сили буде більше, ніж у будь-кого з персонажів. Вона - та семижильна російська дівка, яка в билинах одним ударом коромисла б'є відразу богатирські дружини, і ніхто не може з нею впоратися. Адже погодьтеся, що у фіналі п'єси немає особливого переживання за майбутнє варіно? І навіть революція цю дівчину не зломить - вона так само працюватиме, і працюватиме не заради грошей і нагород, а заради роботи як факту і заради оточуючих, які її ніколи не оцінять.
Чехов взагалі був дуже жорстокий зі своїми героями, навіть якщо й любив їх. Будь-який з них був завжди в чомусь неправий і в чомусь винен - згадайте того ж "Іонича".
Варя - той корінь, на якому все тримається, але який усім набридло зі своєю педантичністю та обов'язковістю. Вона - господиня, і навіть Лопахін відчуває, що зусиллями та волею цієї дівчини тримається будинок та садок. Але розпоряджається ними вона.
Мені здається, що Чехов не шукає у цій п'єсі "світлий промінь", у нього не було такої мети. Він трохи м'якше ставиться до Ганни, не дарма зі своїх зауваженнях до постановки п'єси зазначав, що у її погляді відбивається те, що вона попри свій вік дуже багато чого пережила. Однак цей образ так і залишається не до кінця розгорнутим, ми так і не побачимо Аню, що самостійно мислить і діє, - вона буде передвірена бабусі, чиї гроші вирушить промотувати Раневська.
Реферат
"Вишневий сад" А.П. Чехова: сенс назви та особливості жанру
Керівник: Петкун Людмила Прохорівна
Тверь, 2015
Вступ
3.1 Ідейні особливості
3.2 Жанрові особливості
3.4 Герої та їх ролі
Вступ
Чехова як художника не можна вже
порівнювати з колишніми російськими
письменниками – з Тургенєвим,
Достоєвським чи зі мною. У Чехова
своя власна форма, як у
імпресіоністів. Дивишся, як
ніби людина без жодного
аналізу маже фарбами, які
трапляються йому під руку, і
ніякого відношення між собою
ці мазки не мають. Але відійдеш
на деяку відстань,
подивишся, і загалом
виходить цілісне враження.
Л. Толстой
Сучасникам п'єси Чехова здавались незвичайними. Вони різко відрізнялися від звичних драматичних форм. У них не було зав'язки, кульмінації і, строго кажучи, драматичної дії як такої. Сам Чехов писав про свої п'єси: Люди тільки обідають, носять піджаки, а в цей час вирішуються їхні долі, розбиваються їхні життя . У чеховських п'єсах є підтекст, який набуває особливої художньої значущості
"Вишневий сад" - останній твірАнтона Павловича Чехова, яке завершує його творчу біографію, його ідейні та художні пошуки. Вироблені ним нові стильові принципи, нові «прийоми» побудови сюжету і композиції втілилися у цій п'єсі таких образних відкриттях, які підняли реалістичне зображення життя до широких символічних узагальнень, до прозріння майбутніх форм людських відносин.
Цілі реферату:
.Познайомиться із твором А. П. Чехова «Вишневий сад».
2.Виділити основні особливості твору, проаналізувати їх.
.З'ясувати зміст назви п'єси.
Зробити висновок.
вишневий сад чехів
1. «Вишневий сад» у житті А. П. Чехова. Історія створення п'єси
Підбадьорений чудовими постановками в Художньому театрі «Чайки», «Дяді Вані», «Трьох сестер», а також величезним успіхом цих п'єс та водевілей у столичних та провінційних театрах, Чехов задумує створити нову «смішну п'єсу, де б чорт ходив коромислом». «…Хвилинами на мене знаходить сильне бажання написати для Художнього театру 4-актний водевіль чи комедію. І я напишу, якщо ніхто не завадить, тільки віддам до театру не раніше кінця 1903 року».
Звістка про задум нової чеховської п'єси, дійшовши до артистів та режисерів Художнього театру, викликала велике піднесення та прагнення форсувати роботу автора. "Я в трупі сказала, - повідомляє О. Л. Кніппер, - всі підхопили, галдять і жадають".
Режисер В. І. Немирович-Данченко, який, за словами Чехова, «вимагає п'єси», писав Антону Павловичу: «Я залишаюся при рішучому переконанні, що ти маєш писати п'єси. Я йду дуже далеко: кинути белетристику заради п'єс. Ніколи ти не розгортався так, як на сцені». «О. Л. шепнула мені, що ти рішуче приймаєшся за комедію... Чим швидше буде твоя п'єса, тим краще. Більше часу буде для переговорів та усунення різних помилок… Словом… пиши п'єси! Пиши п'єси! Але Чехов не поспішав, виношував, «переживав у собі» задум, не ділився до часу ні з ким, обмірковував «чудовий» (за його словами) сюжет, не знаходячи ще форм художнього втілення, що його задовольняють. П'єса «трохи заблищала в мозку, як ранній світанок, і я ще сам не розумію, яка вона, що з неї вийде, і змінюється вона щодня».
У свою записну книжку Чехов вносив деякі зокрема, з яких багато пізніше було використано ним у «Вишневому саду»: «Для п'єси: ліберальна стара одягається як молода, курить, не може без суспільства, симпатична». Цей запис, хоч і в перетвореному вигляді, увійшов у характеристику Раневської. «Від дійової особи пахне рибою, всі говорять йому про це». Це буде використано для образу Яші та ставлення до нього Гаєва. Знайдене і вписане в записник слово «недотепа» стане лейтмотивом п'єси. Деякі вписані в книжку факти будуть зі змінами відтворені в комедії у зв'язку з образом Гаєва та внесценічним персонажем - другим чоловіком Раневської: «Шафа стоїть у присутності сто років, що видно з паперів; чиновники серйозно справляють йому ювілей», «Пан володіє віллою, поблизу Ментони, яку він купив на гроші, отримані від продажу маєтку в Тульській губернії. Я бачив, як він у Харкові, куди приїхав у справі, програв віллу, потім служив на залізниці, згодом помер».
Першого березня 1903 р. Чехов повідомив дружину: «Для п'єси вже розклав папір на столі і написав назву». Але процес писання утруднявся, гальмувався багатьма обставинами: тяжкою хворобою Чехова, побоюванням, що його «вже застарів» і що йому не вдасться вдало обробити «важкий сюжет».
К. С. Станіславський, «томився» за чеховською п'єсою, повідомляє Чехову про втрату будь-якого смаку до інших п'єс («Стовпи суспільства», «Юлій Цезар») і про розпочату ним «поволі» режисерську підготовку до майбутньої п'єси: «Майте на увазі , що я про всяк випадок записав у фонограф сопілку пастуха. Виходить чудово».
О. Л. Кніппер, як і всі інші артисти трупи, «з пекельним нетерпінням» чекала на п'єсу, також у своїх листах до Чехова розсіює його сумніви і побоювання: «Ти як літератор потрібен, страшно потрібен... Кожна твоя фраза потрібна, і попереду ти ще більше потрібний... Вижени з себе непотрібні думки... Пиши та люби кожне слово, кожну думку, кожну душу, яку витягнеш, і знай, що все це необхідно для людей. Такого письменника, як ти, немає і немає... П'єси твоєї чекають, як манни небесної».
У процесі створення п'єси Чехов ділився зі своїми друзями – діячами Художнього театру – не лише сумнівами, труднощами, а й подальшими планами, змінами та удачами. Вони дізнаються від нього, що йому важко вдається «одна головна дійова особа», вона ще «недостатньо продумана і заважає», що він скорочує кількість дійових осіб(«так інтимніше»), що роль Станіславського – Лопахін – «вийшла нічого собі», роль Качалова – Трофімов – «добра», кінець ролі Кніппер – Раневська – «не дурний», а Ліліна своєю роллю Варі «залишиться задоволена», що IV акт, «мізерний, але ефектний за змістом, пишеться легко, начебто складно», а у всій п'єсі, «хоч як вона нудна, є щось нове», і, нарешті, що жанрові її якості і своєрідні і цілком визначилися: "Вся п'єса весела, легковажна". Чехов висловлював також побоювання, як деякі місця не «почеркала цензура».
Наприкінці вересня 1903 р. Чехов начорно закінчив п'єсу і взявся до її листування. Ставлення його до «Вишневого саду» тим часом коливається, він задоволений, персонажі здаються йому «живими людьми», він повідомляє, що втратив до п'єсі всякий апетит, ролі, крім гувернантки, «не подобаються». Переписування п'єси йшло повільно, Чехову доводилося переробляти, передумувати, писати наново деякі місця, що особливо не задовольняли його.
Жовтень п'єса була відправлена до театру. Після першої емоційної реакції на п'єсу (хвилювань, «трепету та захоплення») у театрі почалася напружена творча робота: «примірка» ролей, вибір найкращих виконавців, пошуки загального тону, роздуми над художнім оформленням вистави З автором жваво обмінювалися думками спочатку у листах, та був у особистих розмовах і репетиціях: Чехов приїхав до Москви наприкінці листопада 1903 р. Це творче спілкування не давало, проте, повного, беззастережного одностайності, було складніше. У чомусь автор і театральні діячі прийшли, без жодних «угод з совістю» до єдиної думки, дещо викликало сумнів чи неприйняття однієї з «сторон», але та з них, яка не вважала для себе питання принциповим, йшла на поступки; у чомусь намітилися розбіжності.
Відіславши п'єсу, Чехов не вважав свою роботу над нею закінченою; навпаки, цілком довіряючи художньому чуття керівників театру та артистів, він був готовий зробити «всі ситуації, які будуть потрібні для дотримання сцени», і просив повідомити йому критичні зауваження: «Я виправлю; адже ще не пізно, можна ще цілий акт переробити». У свою чергу, він був готовий допомогти режисерам і акторам, які зверталися до нього з проханнями, знайти правильні шляхи сценічного втілення п'єси, і тому рвався до Москви на репетиції, а Кніппер просив, щоб вона «не вивчала свою роль» до його приїзду і не замовляла б до поради з ним суконь для Раневської.
Розподіл ролей, що був предметом пристрасного обговорення у театрі, дуже хвилювало і Чехова. Він запропонував свій варіант розподілу: Раневська-Кніппер, Гаєв-Вишневський, Лопахін-Станіславський, Варя-Ліліна, Аня-молода актриса, Трофімов-Качалов, Дуняша-Халютіна, Яша-Москвін, перехожий-Громов, Фірс-Артем, Піщик-Грі , Єпіходов-Лузький. Його вибір у багатьох випадках співпав із бажанням артистів та дирекції театру: за Качаловим, Кніппером, Артемом, Грибуніним, Громовим, Халютіною після «примірки» утвердилися призначені ним Чеховим ролі. Але театр далеко не сліпо наслідував вказівки Чехова, висував свої «проекти», і деякі з них охоче були прийняті автором. Пропозиція замінити у ролі Єпіходова Лузького Москвиним, а ролі Яші Москвина - Олександровим викликало повне схвалення Чехова: «Що ж, це дуже добре, п'єса тільки виграє від цього». «Москвін вийде чудовий Епіходов».
З меншим полюванням, але все ж таки погоджується Чехов на перестановку виконавиць двох жіночих ролей: Ліліна не Варя, а Аня; Варя – Андрєєва. Не наполягає Чехов і на своєму бажанні бачити в ролі Гаєва Вишневського, бо цілком переконаний, що Станіславський буде «дуже добрим і оригінальним Гаєвим», але з болем розлучається він із думкою, що Лопахіна гратиме не Станіславський: «Коли я писав Лопахіна, то думалося мені, що це Ваша роль» (т. XX, с. 170). Станіславський же, захоплений цим чином, як, втім, і іншими персонажами п'єси, тільки тоді остаточно вирішує передати роль Леонідову, коли після пошуків, «з подвоєною енергією в собі Лопахіна», не знаходить самого тону і малюнка, що задовольняє його. Муратова в ролі Шарлотти також не викликає захоплення Чехова: «вона, можливо, хороша, - каже він, - але не смішна», але, втім, і в театрі думки про неї, як і про виконавиць Варі, розійшлися, твердого переконання, що Муратової вдасться ця роль, був.
Живому обговоренню з автором зазнали питання художнього оформлення. Хоча Чехов і писав Станіславському, що покладається в цьому на театр повністю («Будь ласка, щодо декорацій не соромтеся, я підкоряюся Вам, дивуюся і зазвичай сиджу у Вас у театрі роззявивши рота», але все ж таки і Станіславський, і художник Сомов викликали Чехова в процесі своїх творчих шукань на обмін думками, уточнювали деякі авторські ремарки, пропонували свої проекти.
Але Чехов прагнув перенести всю увагу глядача на внутрішній зміст п'єси, на соціальний конфлікт, тому боявся захоплення обстановочной частиною, деталізацією побуту, звуковими ефектами: «Обстановку в п'єсі я звів до мінімуму, декорацій ніяких особливих не потрібно».
Розбіжність між автором та режисером викликала II акт. Ще працюючи над п'єсою, Чехов писав Немировичу-Данченку, що у другому акті він річку «замінив старою каплицею та криницею. Так покійніше. Тільки... Ви дасте мені справжнє зелене поле і дорогу, і надзвичайну для сцени далечінь». Станіславський ж вніс у декорації II акту ще ярок, занедбаний цвинтар, залізничний міст, річку вдалині, на авансцені сіножатінь і маленьку копицю, на якій гуляюча компанія веде бесіду. «Дозвольте, - писав він Чехову, - в одну з пауз пропустити потяг з димом», - і повідомляв, що наприкінці акту буде «жаб'ячий концерт і дертель». Чехов хотів у цьому акті створити лише враження простору, не збирався захаращувати свідомість глядача сторонніми враженнями, тому його реакція на плани Станіславського була негативною. Після вистави він навіть назвав декорацію II акту «жахливою»; в пору ж підготовки театром п'єси пише Кніппер, що Станіславського «треба утримати» від «поїзда, жаб і королів», а в листах до самого Станіславського в делікатній формі висловлює своє несхвалення: «Сінокос буває звичайно 20-25 червня, в цей час дракон, здається, вже не кричить, жаби теж уже замовкають на той час... Цвинтаря немає, воно було дуже давно. Дві-три плити, що лежать безладно, - ось і все, що лишилося. Міст – це дуже добре. Якщо поїзд можна показати без шуму, без жодного звуку, то – валяйте».
Найважливіша розбіжність між театром та автором виявилося у розумінні жанру п'єси. Ще працюючи над «Вишневим садом», Чехов назвав п'єсу «комедією». А в театрі її зрозуміли як «справжню драму». «Чую, як Ви кажете: «Дозвольте, та це ж фарс», - починає Станіславський суперечка з Чеховим -...Ні, для простої людинице трагедія».
Розуміння режисерами театру жанру п'єси, що розходилося з авторським розумінням, визначило багато суттєвих та приватних моментів сценічного тлумачення «Вишневого саду».
2. Сенс назви п'єси «Вишневий сад»
Костянтин Сергійович Станіславський у своїх спогадах про О.П. Чехове писав: «„Послухайте, я знайшов чудову назву для п'єси. Чудове! - Оголосив він, дивлячись на мене впритул. „Яке? - захвилювався я. „Ві ?шневий сад (з наголосом на букву „і ), - і він закотився радісним сміхом. Я не зрозумів причин його радості і не знайшов нічого особливого в назві. Проте, щоб не засмутити Антона Павловича, довелося вдати, що його відкриття справило на мене враження... Замість пояснення Антон Павлович почав повторювати на різні лади, з усілякими інтонаціями та звуковим забарвленням: „Ви ?шневий сад. Послухайте, це чудова назва! Ви ?шневий сад. Ви ?шневий! Після цього побачення минуло кілька днів чи тиждень... Якось під час вистави він зайшов до мене у вбиральню і з урочистою усмішкою присів до мого столу. „Послухайте, не ви ?шневий, а Вишневий сад , - Оголосив він і закотився сміхом. У першу хвилину я навіть не зрозумів, про що йдеться, але Антон Павлович продовжував смакувати назву п'єси, напираючи на ніжний звук у слові „вишневий”. ніби намагаючись з його допомогою обласкати колишнє гарне, але тепер непотрібне життя, яке він зі сльозами руйнував у своїй п'єсі. Цього разу я зрозумів тонкість: „Ви ?шневий сад - Це діловий, комерційний сад, що приносить дохід. Такий сад потрібен і тепер. Але „Вишневий сад доходу не приносить, він зберігає в собі та у своїй квітучій білизні поезію колишнього панського життя. Такий сад росте і цвіте для забаганки, для очей розпещених естетів. Жаль знищувати його, а треба, оскільки процес економічного розвитку країни вимагає цього».
Назва п'єси А. П. Чехова «Вишневий сад» є цілком закономірним. Дія відбувається у старому дворянському маєтку. Будинок оточений великим вишневим садом. Понад те, розвиток сюжету п'єси пов'язані з цим чином - маєток продається за борги. Однак моменту переходу маєтку до нового власника передує період безглуздого тупцювання на місці колишніх господарів, які не бажають по-діловому розпорядитися своєю власністю, не розуміють навіть до ладу, навіщо це потрібно, як це зробити, незважаючи на докладні пояснення Лопахіна, успішного представника класу буржуазії, що народжується.
Але вишневий сад у п'єсі має і символічне значення. Завдяки тому, як персонажі п'єси ставляться до саду, розкривається їхнє відчуття часу, їхнє сприйняття життя. Для Любові Раневської сад - це її минуле, щасливе дитинство і гіркий спогад про сина, який затонув, загибель якого вона сприймає як покарання за свою безрозсудну пристрасть. Усі думки та почуття Раневської пов'язані з минулим. Вона ніяк не може збагнути, що потрібно змінити свої звички, оскільки обставини тепер інші. Вона не багата пані, поміщиця, а сума зброя, що розорилася, у якої скоро не буде ні родового гнізда, ні вишневого саду, якщо вона не зробить жодних рішучих дій.
Для Лопахіна сад – це насамперед земля, тобто об'єкт, який можна пустити в обіг. Іншими словами, Лопахін міркує з погляду пріоритетів сьогодення. Нащадок кріпаків, що вибився в люди, міркує здорово та логічно. Необхідність самостійно прокладати собі дорогу в житті навчила цю людину оцінювати практичну корисність речей: «Ваш маєток знаходиться лише за двадцять верст від міста, біля пройшла залізниця, і якщо вишневий сад і землю по річці розбити на дачні ділянки і віддавати потім в оренду під дачі , то ви матимете щонайменше двадцять п'ять тисяч на рік доходу». Сентиментальні міркування Раневської та Гаєва про вульгарність дач, про те, що вишневий сад є пам'яткою губернії, Лопахіна дратують. Насправді все, що вони говорять, не має ніякої практичної цінності в теперішньому, не відіграє ролі у вирішенні конкретної проблеми - якщо не буде вжито жодних дій, сад буде продано, Раневська та Гаєв втратить усі права на свій родовий маєток, і розпоряджатися у ньому будуть інші господарі. Звичайно, минуле Лопахіна теж пов'язане із вишневим садом. Але яке це минуле? Тут його «дід і батько були рабами», тут він сам, «битий, малограмотний», «взимку бігав босоніж». Не дуже райдужні спогади пов'язані у успішної ділової людини з вишневим садом! Може, тому Лопахін так тріумфує, ставши власником маєтку, тому з такою радістю говорить про те, як він «вистачить сокирою по вишневому саду»? Так, за минулим, у якому він був ніким, нічого не означав у власних очах і в думці оточуючих, напевно, будь-яка людина була б рада так само вистачити сокирою...
«...Я вже не люблю вишневого саду», - каже Ганна, дочка Раневської. А для Ані, як і для її матері, з садом пов'язані спогади дитинства. Аня любила вишневий сад, незважаючи на те, що її дитячі враження далеко не такі безхмарні, як у Раневської. Ані було одинадцять років, коли помер її батько, мати захопилася іншим чоловіком, а незабаром потонув маленький брат Грицько, після чого Раневська поїхала за кордон. Де в цей час жила Ганна? Раневська каже, що її потягло до доньки. З розмови між Анею та Варею стає ясно, що Аня лише у сімнадцять років поїхала до матері до Франції, звідки обидві разом повернулися до Росії. Можна припустити, що Аня жила у рідному маєтку, з Варею. Незважаючи на те, що все минуле Ані пов'язане з вишневим садом, вона розлучається з ним без особливої туги або жалю. Мрії Ані спрямовані на майбутнє: «Ми насадимо новий сад, розкішніше цього...».
Але в п'єсі Чехова можна виявити ще одну смислову паралель: вишневий сад - Росія. "Вся Росія - наш сад", - з оптимізмом заявляє Петя Трофімов. Віджилий дворянський побут і чіпкість ділових людей - адже ці два полюси світосприйняття не просто окремий випадок. Це справді особливість Росії рубежу XIX-XX століть. У суспільстві того часу витало безліч проектів, як облаштувати країну: хтось із зітханням згадував про минуле, хтось жваво і діловито пропонував «прибрати, почистити», тобто провести реформи, які б дозволили поставити Росію в один ряд з провідними державами світу. Але, як і історії з вишневим садом, межі епох у Росії немає реальної сили, здатної позитивно вплинути долю країни. Проте старий вишневий сад уже був приречений.
Таким чином, можна побачити, що образ вишневого саду має цілком символічне значення. Він є одним із центральних образів твору. Кожен герой відноситься до саду по-своєму: для когось це згадуючи про дитинство, для когось просто місце для відпочинку, а для когось засіб для заробітку грошей.
3. Своєрідність п'єси «Вишневий сад»
3.1 Ідейні особливості
А. П. Чехов прагнув змусити читача і глядача «Вишневого саду» визнати логічну неминучість історичної «зміни» соціальних сил: загибель дворянства, тимчасове панування буржуазії, торжество в недалекому майбутньому демократичної частини суспільства. Драматург ясніше висловив у своєму творі віру у «вільну Росію», мрію про неї.
Тому обравши для зображення у «Вишневому саду» суб'єктивно не поганих людей з дворян і відмовившись від пекучої сатири, Чехов посміявся над їхньою пусткою, неробством, але повністю не відмовив. у праві на співчуття, і цим трохи пом'якшив сатиру.
Хоча у «Вишневому саду» немає відкритої гострої сатири на дворян, але безсумнівно є (приховане) викриття їх. Різночинець демократ Чехов не мав ілюзій, він вважав за неможливе відродження дворян. Поставивши у п'єсі «Вишневий сад» тему, що свого часу турбувала Гоголя (історична доля дворянства), Чехов у правдивому зображенні життя дворян виявився спадкоємцем великого письменника. Руйнування, безгрошів'я, ледарство власників дворянських маєтків - Раневської, Гаєва, Симеонова-Пищика - нагадують нам картини злиднів, дозвільного існування дворянських персонажів у першому та другому томах. Мертвих душ». Бал під час торгів, розрахунок на ярославську тітоньку або на іншу випадкову сприятливу обставину, розкіш в одязі, шампанське при елементарних потребах в будинку - все це близько до гоголівських описів і навіть до окремих промовистих гоголівських реалістичних деталей, що мали, як показав час. значення. «Все грунтувалося, – писав Гоголь про Хлобуєва, – на потреби дістати звідкись раптом сто чи двісті тисяч», розраховували на «трьохмільйонну тітоньку». У будинку Хлобуєва «шматка хліба немає, а шампанське є», а «дітей вчать танцюванню». «Все здається, прожив, кругом у боргах, ні звідки жодних коштів, а задає обід».
Проте автор «Вишневого саду» далекий від кінцевих висновків Гоголя. На межі двох століть сама історична дійсність та демократична свідомість письменника ясніше підказали йому, що відродити Хлобуєвих, Манілових та інших неможливо. Чехов зрозумів також, що майбутнє не за підприємцями на зразок Костонжогло і не за доброчесними відкупниками Муразовими.
У загальній формі Чехов вгадав, що майбутнє за демократами, які працюють. І до них він апелював у своїй п'єсі. Своєрідність позиції автора «Вишневого саду» полягає в тому, що він ніби пішов на історичну відстань від мешканців дворянських гнізд і, зробивши своїми союзниками глядачів, людей іншого – трудового – середовища, людей майбутнього, разом з ними з «історичного далека» сміявся над безглуздістю, несправедливістю, порожнечею тих, що пішли з життя, і не небезпечних вже, на його думку, людей. Цей своєрідний кут зору, індивідуальний творчий метод зображення Чехов знайшов, можливо, не роздуми над творами своїх попередників, зокрема, Гоголя, Щедріна. «Не занурюйтесь у подробиці сьогодення, - закликав Салтиков-Щедрін. - Але виховуйте у собі ідеали майбутнього; бо це свого роду сонячні промені... Вдивляйтеся часто і пильно в крапки, що світяться в перспективі майбутнього» («Пошехонська старовина»).
Хоча Чехов свідомо не прийшов ні до революційно-демократичної, ні до соціал-демократичної програми, але саме життя, сила визвольного руху, вплив передових ідей часу викликали в нього потребу підказати глядачеві необхідність соціальних перетворень, близькість нового життя, тобто змушували не тільки вловлювати «світяться точки, які мерехтять у перспективі майбутнього», а й висвітлювати ними сьогодення.
Звідси і своєрідне поєднання у п'єсі «Вишневий сад» ліричного та викривального початку. Критично показати сучасну дійсність і в той же час висловити патріотичну любов до Росії, віру в її майбутнє, у великі можливості російських людей – такою була задача автора «Вишневого саду». Широкі простори рідної країни («далі»), люди-велетні, які «були б так личать» їм, вільне, трудове, справедливе, творче життя, яке вони створять у майбутньому («нові розкішні сади») - ось той ліричний початок , яке організовує п'єсу «Вишневий сад», та авторська норма, яка протиставлена «нормам» сучасного потворного несправедливого життя людей-карликів, «недотепів». Це поєднання у «Вишневому саду» ліричного та викривального елементів і становить специфіку жанру п'єси, точно і тонко названої М. Горьким «ліричною комедією».
3.2 Жанрові особливості
«Вишневий сад» – лірична комедія. У ній передав автор своє ліричне ставлення до російської природи та обурення з приводу розкрадання її багатств «Ліси тріщать під сокирою», меліють і сохнуть річки, знищуються чудові сади, гинуть розкішні степи.
Гине «ніжний, прекрасний» вишневий сад, яким вміли лише споглядально милуватися, але який не змогли зберегти Раневські та Гаєви, за «чудесними деревами» якого грубо «вихопив сокирою Єрмолай Лопахін». У ліричній комедії Чехов заспівав, як у «Степу», гімн російської природі, «прекрасній батьківщині», висловив мрію про творців, людей праці та натхнення, які думають не так про своє благополуччя, як про щастя інших, про майбутні покоління. «Людина обдарована розумом і творчою силою, щоб примножувати те, що їй дано, але досі вона не творила, а руйнувала», - ці слова вимовлені в п'єсі «Дядя Ваня», але думка, в них виражена, близька до думок автора "Вишневого саду".
Поза цією мрією про людину-творця, поза узагальнено-поетичним образом вишневого саду не можна зрозуміти п'єсу Чехова, як можна по-справжньому відчути «Грозу», «Безприданницю» Островського, якщо залишишся несприйнятливим до волзьких пейзажів у цих п'єсах, до російських просторів, «жорстоким звичаям» «темного царства».
Ліричне ставлення Чехова до Батьківщини, до її природи, біль за руйнування її краси та багатств становлять як би «підводну течію» п'єси. Це ліричне ставлення виражено то підтексті, то авторських ремарках. Наприклад, у другій дії про простори Росії говориться в ремарку: поле, вдалині вишневий сад, дорога до садиби, на горизонті місто. Чехов спеціально звертав знімання режисерів Московського Художнього театру на цю ремарку: «У другому акті Ви дасте мені справжнє зелене поле і дорогу і надзвичайну для сцени далечінь».
Повні ліризму ремарки, що стосуються вишневого саду («вже травень, цвітуть вишневі дерева»); сумні нотки звучать у ремарках, що відзначають наближення загибелі вишневого саду або саму цю загибель: «звук струни, що лопнула, завмираючий, сумний», «глухий стукіт сокири по дереву, що звучить самотньо і сумно». До цих ремарків Чехов ставився дуже ревниво, турбувався, що режисери не зовсім точно виконають його задум: «Звук у 2-му та 4-му актах «Вишневого саду» має бути коротшим, набагато коротшим, і відчуватися зовсім здалеку...».
Висловлюючи у п'єсі своє ліричне ставлення до Батьківщини, Чехов засуджував усе, що заважає її життя, розвитку: ледарство, легковажність, обмеженість. «Але він, - як слушно зауважив В. Є. Халізєв, - був далекий від нігілістичного ставлення до колишньої поезії дворянських гнізд, до дворянської культури», побоювався втрати таких цінностей, як сердечність, доброзичливість, м'якість у людських відносинах, без захоплення констатував наступне панування сухої діяльності Лопахіних.
"Вишневий Сад" замислювався як комедія, як "смішна в п'єса, де б чорт ходив коромислом". «Вся п'єса весела, легковажна», - повідомляв автор друзям під час роботи над нею у 1903 році.
Це визначення жанру п'єси комедія було для Чехова глибоко важливим, недарма він був такий засмучений, дізнавшись, що у афішах Художнього театру й у газетних оголошеннях п'єса було названо драмою. «Вийшла у мене не драма, а комедія, подекуди навіть фарс», - писав чехів. Прагнучи надати п'єсі життєрадісний тон, автор близько сорока разів у ремарках показує: «радісно», «весело», «сміється», «все сміються».
У комедії чотири дії, причому немає поділу на сцени. Події відбуваються протягом кількох місяців (з травня до жовтня). Перша дія є експозицією. Тут представлена Загальна характеристикаперсонажів, їх взаємини, зв'язку, і навіть тут дізнаємося всю передісторію питання (причини руйнування маєтку).
Дія починається у садибі Раневської. Ми бачимо Лопахіна та покоївку Дуняшу, які чекають на приїзд Любові Андріївни та її молодшої доньки Ані. Останні п'ять років Раневська з дочкою жили за кордоном, а в маєтку залишалися брат Раневської, Гаєв, і прийомна дочка її, Варя. Ми дізнаємося про долю Любові Андріївни, про смерть її чоловіка, сина, дізнаємося про подробиці її життя за кордоном. Маєток поміщиці практично розорений, прекрасний вишневий сад повинен бути проданий за борги. Причини тому - марнотратність та непрактичність героїні, її звичка смітити грошима. Купець Лопахін пропонує їй єдиний вихід порятунку садиби – розбити землю на ділянки та здати їх у найм дачникам. Раневська і Гаєв рішуче відкидають цю пропозицію, їм незрозуміло, як можна вирубати прекрасний вишневий сад, «найпрекрасніше» місце у всій губернії. Це суперечність, що намітилося між Лопахіним та Раневською – Гаєвим і становить сюжетну зав'язку п'єси. Проте ця зав'язка виключає як зовнішню боротьбу дійових осіб, і гостру внутрішню боротьбу. Лопахін, батько якого був кріпаком Раневських, лише пропонує їм реальний, розумний, на його думку, вихід. Водночас перший акт розвивається в емоційно наростаючому темпі. Події, що відбуваються в ньому, надзвичайно хвилюють усіх дійових осіб. Це очікування приїзду Раневської, яка повертається до рідного дому, зустріч після тривалої розлуки, обговорення Любов'ю Андріївною, її братом, Анею та Варею заходів щодо порятунку садиби, прихід Петі Трофімова, який нагадав героїні про загиблого сина. У центрі першої дії, таким чином, – доля Раневської, її характер.
У другій дії надії власників вишневого саду змінюються тривожним відчуттям. Раневська, Гаєв та Лопахін знову сперечаються про долю маєтку. Внутрішня напруга тут наростає, герої стають дратівливими. Саме в цьому акті лунає «віддалений звук, точно з неба, звук струни, що лопнула, завмираючий, сумний», ніби віщує майбутню катастрофу. Водночас у цьому акті всебічно розкриваються Аня та Петя Трофімов, у своїх репліках вони висловлюють свої погляди. Тут бачимо розвиток дії. Конфлікт зовнішній, соціально-побутовий тут здається вирішеним наперед, відома навіть дата - «на двадцять друге серпня призначено торги». Але водночас тут продовжує розвиватися мотив загубленої краси.
Третій акт п'єси містить кульмінаційну подію – вишневий сад продано на торгах. Характерно, що кульмінацією тут стає внесценічна дія: торги відбуваються у місті. Туди вирушають Гаєв та Лопахін. У їхньому очікуванні решта влаштовують бал. Усі танцюють, Шарлотта показує фокуси. Проте тривожна атмосфера в п'єсі наростає: нервує Варя, Любов Андріївна нетерпляче чекає на повернення брата, Аня передає чутки про продаж вишневого саду. Лірико-драматичні сцени перемежовуються з комічними: Петя Трофімов падає зі сходів, Яша входить у розмову з Фірсом, ми чуємо діалоги Дуняші та Фірса, Дуняші та Єпіходова, Варі та Єпіходова. Але ось з'являється Лопахін і повідомляє про те, що він купив маєток, в якому батько та дід його були рабами. Монолог Лопахіна – це вершина драматичної напруги у п'єсі. Кульмінаційна подія у п'єсі дано у сприйнятті головних героїв. Так, Лопахін має особисту зацікавленість у купівлі маєтку, проте щастя його не можна назвати повним: радість від вдалої угоди бореться в ньому з жалем, співчуттям до Раневської, яку він любить з дитинства. Любов Андріївна засмучена всім, що відбувається: продаж маєтку для неї - це втрата даху над головою, «розлучення з будинком, де вона народилася, який став для неї уособленням звичного способу життя («Адже я народилася тут, тут жили мій батько і мати, мій діду, я люблю цей будинок, без вишневого саду я не розумію свого життя, і якщо вже так треба продавати, то продавайте і мене разом із садом...»)». Для Ані та Петі продаж маєтку не є катастрофою, вони мріють про нове життя. Вишневий сад для них – це минуле, з яким «вже покінчено». Проте, незважаючи на різницю світовідчуттів героїв, конфлікт ніде не перетворюється на особисте зіткнення.
Четверта дія – це розв'язка п'єси. Драматичне напруження у цьому акті слабшає. Після вирішення проблеми усі заспокоюються, прямуючи у майбутнє. Раневська та Гаєв прощаються з вишневим садом, Любов Андріївна повертається до свого колишнього життя – вона готується до від'їзду до Парижа. Гаєв називає себе банківським службовцем. Аня та Петя вітають «нове життя», не жалкуючи про минуле. Одночасно дозволяється любовна колізія між Варею та Лопахіним – сватання так і не відбулося. Варя теж готується до від'їзду – вона знайшла місце економки. У метушні всі забувають про старого Фірса, якого мали відправити до лікарні. І знову чується звук струни, що лопнула. А у фіналі чується звук сокири, символізуючи смуток, смерть епохи, що минає, кінець старого життя. Таким чином, ми маємо у п'єсі кільцеву композицію: у фіналі знову виникає тема Парижа, яка розширює художній простір твору. Основою ж сюжету стає в п'єсі авторська думка про невблаганний перебіг часу. Чеховські герої наче втрачені у часі. Для Раневської та Гаєва справжнє життя ніби залишилося в минулому, для Ані та Петі вона укладена у примарному майбутньому. Лопахін, який став власником маєтку в теперішньому, також не відчуває радості і нарікає на «нескладне» життя. Та й самі глибинні мотиви поведінки цього персонажа лежать над теперішньому, а також у далекому минулому.
У самій композиції «Вишневого саду» Чехов прагнув відобразити беззмістовний, млявий, нудний характер існування своїх дворянських героїв, їхнє бідне подіями життя. П'єса позбавлена «ефектних» сцен та епізодів, зовнішньої різноманітності: дія у всіх чотирьох актах не виноситься за межі садиби Раневської. Єдина значна подія - продаж маєтку та вишневого саду - відбувається не на очах глядача, а за сценою. На сцені ж – буденне життя у садибі. Люди говорять про житейські дрібниці за чашкою кави, під час прогулянки або імпровізованого «бала», сваряться і миряться, радіють зустрічі та засмучені майбутньою розлукою, згадують про минуле, мріють про майбутнє, а в цей час – «складаються їхні долі», руйнується їх "гніздо".
Прагнучи надати цій п'єсі життєстверджуючу, мажорну тональність, Чехов прискорив її темп, у порівнянні з попередніми п'єсами, зокрема, зменшив кількість пауз. Особливо дбав Чехов, щоб фінальний акт не був розтягнутий і те, що відбувається на сцені, не справляло б таким чином враження «трагічності», драматизму. «Мені здається, – писав Антон Павлович, – що в моїй п'єсі, як вона не нудна, є щось нове. У всій п'єсі жодного пострілу, до речі, сказати». «Як це жахливо! Акт, який має тривати 12 хвилин maximum, у вас триває 40 хвилин».
4 Герої та їх ролі
Свідомо позбавляючи п'єсу «подій», Чехов звертав увагу на стан дійових осіб, їх ставлення до основного факту - продажу маєтку і саду, з їхньої стосунки, зіткнення. Вчитель повинен звернути увагу учнів те що, що у драматичному творі авторське ставлення, авторська позиція виявляється найбільш прихованою. Щоб з'ясувати цю позицію, щоб зрозуміти ставлення драматурга до історичних явищ життя батьківщини, до персонажів і події, глядачеві та читачеві потрібно бути дуже уважним до всіх компонентів п'єси: ретельно продуманої автором системи образів, розстановки дійових осіб, чергування мізансцен, зчеплення монологів, діалог окремим реплікам героїв, авторським ремаркам.
Часом Чехов свідомо оголює зіткнення мрії та дійсності, ліричного та комічного початку у п'єсі. Так, працюючи над «Вишневим садом» він вніс у другу дію після слів Лопахіна («І живучи тут ми самі повинні б по-справжньому бути велетнями...») репліку у відповідь Раневської: «Вам знадобилися велетні. Вони тільки в казках добрі, а так вони лякають». До цього Чехов додав ще мізансцену: з'являється в глибині сцени потворна постать «недотепи» Єпіходова, яка явно контрастує з мрією про людей-велетнів. До появи Єпіходова Чехов спеціально приковує увагу глядачів двома репліками: Раневська (замислено) «Єпіходов іде». Аня (замислено) «Єпіходов іде».
У нових історичних умовах Чехов-драматург, за Островським, Щедріним, відгукнувся заклик Гоголя: «Заради бога, дайте нам російських характерів, нас самих дайте нам, наших шахраїв, наших диваків! На сцену їх, на сміх усім! Сміх – велика справа!» («Петербурзькі записки»). «Наших диваків», наших «недотепів» прагне вивести Чехов на осміяння публіки у п'єсі «Вишневий сад».
Намір автора викликати сміх глядача і в той же час змусити його замислитися над сучасною дійсністю, найбільш ясно виражений в оригінальних комічних персонажах - Єпіходові та Шарлотті. Функція цих «недотепів» у п'єсі дуже значна. Чехов змушує глядача вловити внутрішній зв'язок їх із центральними персонажами і цим викриває цих очних осіб комедії. Епіходов і Шарлотта не тільки смішні, а й жалюгідні зі своєю повною неспроможністю та несподіванками нещасливою «фортуною». Доля справді відноситься до них «без жалю, як буря до невеликого корабля». Ці люди понівечені життям. Єпіходов показаний нікчемним у своїй грошовій амбіції, жалюгідним у своїх нещастях, у своїх претензіях та у своєму протесті, обмеженим у своїй «філософії». Він гордий, болісно самолюбний, а життя поставило його в становище напівлакею і відкинутого закоханого. Він претендує на «освіченість», високі почуття, сильні пристрасті, а життя «приготувало» йому щоденні «22 нещастя», дріб'язкові, неефектні, образливі».
Чехов, який мріяв про людей, у яких буде «все прекрасно: і обличчя, і одяг, і душа, і думки», бачив ще багато виродків, які не знайшли свого місця в житті, людей з повним сум'яттям думок і почуттів, вчинки та слова яких позбавлені логіки та сенсу: «Звичайно, якщо поглянути з погляду, то ви, дозволю собі так висловитися, вибачте за відвертість, абсолютно привели мене до стану духу».
Джерело комізму Єпіходова в п'єсі також у тому, що він все робить недоречно, не вчасно. Немає відповідності між природними його даними та поведінкою. Недалекий, недорікуватий, він схильний до просторих промов, міркувань; незграбний, бездарний, він грає на більярді (при цьому ламає кий), співає «жахливо, як шакал» (за визначенням Шарлотти), похмуро акомпануючи собі на гітарі. Не час пояснюється він у любові Дуняше, недоречно ставить глибокодумні питання («Ви читали Бокля?»), недоречно вживає багато слів: «Про те можуть міркувати тільки люди розуміють і старші»; «а так дивишся, що-небудь дуже непристойне, на зразок таргана», «з мене стягувати, дозвольте вам висловитися, ви не можете».
Функція образу Шарлотти у п'єсі близька до функції образу Епіходова. Безглузда, парадоксальна доля Шарлотти: німкеня, циркова актриса, акробатка і фокусниця, вона виявилася в Росії гувернанткою. Все невизначено, випадково в її житті: випадково і поява в маєтку Раневської, випадковий і звільнення з нього. Шарлотту завжди чекають на несподіванки; як визначиться далі її життя після продажу маєтку, їй невідомо, наскільки незрозумілі ціль і сенс її існування: «Все одне, одне, нікого в мене немає і... хто я, навіщо я – невідомо». Самотність, нещастя, розгубленість становлять другу, приховану підоснову комічного персонажа п'єси.
Знаменно щодо цього, що, продовжуючи працювати над образом Шарлотти під час репітицій п'єси в Художньому театрі, Чехов не зберіг раніше намічені додаткові комічні епізоди (фокуси в I, III, IV актах) і, навпаки, посилив мотив самотності та нещасливої долі Шарлотти: на початку II акту все зі слів: «Так хочеться поговорити, а не з ким...» до: «навіщо я – невідомо» – внесено Чеховим до остаточної редакції.
"Щаслива Шарлотта: співає!" - каже Гаєв у фіналі п'єси. Цими словами Чехов підкреслює і нерозуміння Гаєвим положення Шарлотти та парадоксальність її поведінки. У трагічний момент свого життя, навіть ніби усвідомлюючи своє становище («так ви, будь ласка, знайдіть мені місце. Я не можу так... У місті мені жити ніде»), вона показує фокуси, співає. Серйозна думка, усвідомлення самотності, нещастя поєднується у неї зі блазнем, буфонадою, цирковою звичкою бавити.
У промові Шарлотти таке ж химерне поєднання різних стилів, слів: поряд з суто російськими - спотворені слова та конструкції («Я бажаю продавати. Чи не хоче хто купувати?»), іноземні слова, парадоксальні словосполучення («Ці розумники всі такі дурні», «Ти, Єпіходов, дуже розумна людина і дуже страшний, тебе повинні шалено любити жінки. Бррр!..»).
Чехов надавав велике значення цим двом персонажам (Епіходову та Шарлотті) і турбувався про те, щоб вони були правильно та цікаво витлумачені у театрі. Роль Шарлотти здавалася автору найуспішнішою, і він радив артисткам Кніппер, Ліліній взяти її, а про Єпіходова писав, що це роль коротка, «але справжнісінька». Цими двома комічними персонажами, автор, насправді, допомагає глядачеві і читачеві зрозуміти як становище у житті Епіходових і Шарлотт, а й поширити інших дійових осіб ті враження, що він отримує від опуклого, загостреного зображення цих «недотеп», змушує побачити «виворіт» життєвих явищ, помітити в одних випадках «несмішне» в комічному, в інших випадках – вгадати кумедне за зовнішньо драматичним.
Ми розуміємо, що не тільки Єпіходов та Шарлотта, а й Раневська, Гаєв, Симеонов-Піщик «існують невідомо для чого». До цих пустим жителям дворянських гнізд, що руйнуються, що живуть «на чужий рахунок», Чехов приєднав ще не діють на сцені осіб і тим посилив типовість образів. Барин-кріпосник, батько Раневської і Гаєва, розбещений ледарством, морально втрачений другий чоловік Раневської, деспотична ярославська бабуся-графиня, яка виявляє станову зарозумілість (вона досі не може пробачити Раневській, що її перший чоловік був «не дворянин») - всі ці «типи», разом із Раневською, Гаєвим, Піщиком, «вже віджили». Щоб переконати в цьому глядача, на думку Чехова, не потрібно було ні злої сатири, ні зневаги; досить було змусити подивитися на них очима людини, яка пішла на значну історичну відстань і не задовольнялася їх життєвими нормами.
Раневська та Гаєв нічого не роблять, щоб зберегти, врятувати маєток та садок від загибелі. Навпаки, саме завдяки їхньому ледарству, непрактичності, безтурботності розоряються так «свято кохані» ними «гнізда», руйнуються поетичні прекрасні вишневі сади.
Така сама ціна любові цих людей до батьківщини. "Бачить бог, я люблю батьківщину, люблю ніжно", - каже Раневська. Чехов змушує нас зіштовхнути ці слова з вчинками та зрозуміти, що слова її імпульсивні, не відображають постійної налаштованості, глибини почуття, розходяться з діями. Ми дізнаємося, що Раневська виїхала з Росії п'ять років тому, що з Парижа її «потянуло раптом у Росію» лише після катастрофи в особистому житті («там він обібрав мене, покинув, зійшовся з іншого, я намагалася отруїтися...») , і бачимо у фіналі, що вона все ж таки залишає батьківщину. Як не шкодує Раневська про вишневий сад і маєток, але вона незабаром «заспокоїлася і повеселішала» у передчутті від'їзду до Парижа. Навпаки, Чехов усім ходом п'єси каже, що пустельний антигромадський характер життя Раневської, Гаєва, Піщика свідчить про повне забуття ними інтересів батьківщини. Він створює враження, що при всіх суб'єктивно непоганих якостях вони марні і навіть шкідливі, тому що сприяють не творенню, не «примноженню багатств і краси» батьківщини, а руйнуванню: бездумно здає Пищик англійцям на 24 роки ділянку землі для хижацької експлуатації природних російських багатств, гине чудовий вишневий сад Раневської та Гаєва.
Вчинками цих персонажів Чехов переконує нас у тому, що не можна довіряти їхнім словам, сказаним навіть щиро, схвильовано. «Відсотки ми заплатимо, я переконаний», - виривається у Гаєва без жодних підстав, і він уже збуджує себе та інших цими словами: «Честю моєю, чим хочеш, клянуся, маєток не буде продано! .. Щастям моїм клянусь! Ось тобі моя рука, назви мене тоді поганою, безчесною людиною, якщо я допущу до аукціону! Всім істотою моєю клянусь! Чехов компрометує свого героя в очах глядача, показуючи, що Гаєв «допускає до аукціону» та маєток, всупереч його клятвам, виявляється проданим.
Раневська в I акті рішуче рве, не читаючи, телеграми з Парижа від людини, що образила її: «З Парижем скінчено». Але Чехов у ході п'єси показує нестійкість реакції Раневської. У наступних актах вона вже читає телеграми, схильна примиритися, а у фіналі, заспокоєна та повеселішала, охоче повертається до Парижа.
Об'єднуючи цих персонажів за принципом спорідненості та соціальної приналежності, Чехов, проте, показує як риси подібності, і індивідуальні риси кожного. У цьому він змушує глядача як взяти під сумнів слова цих персонажів, а й замислитися над справедливістю, глибиною відгуків про них інших. «Вона хороша, добра, славна, я її дуже люблю», – каже про Раневську Гаєв. «Гарна вона людина, легка, проста людина, - говорить про неї Лопахін і із захопленням висловлює їй своє почуття: «Люблю вас, як рідну... більше, ніж рідну». До Раневської притягуються, як до магніту, і Ганна, і Варя, і Піщик, і Трофімов, і Фірс. Вона одно добра, делікатна, лагідна і з рідною, і з прийомною дочкою, і з братом, і з чоловіком Лопахіним, і з прислугою.
Раневська щира, емоційна, душа її відкрита для прекрасного. Але Чехов покаже, що ці якості, поєднуючись із безтурботністю, розпещеністю, легковажністю, дуже часто (хоча й незалежно від волі та суб'єктивних намірів Раневської) перетворюються на свою протилежність: жорстокість, байдужість, недбалість по відношенню до людей. Останній золотий Раневська віддасть випадковому перехожому, а вдома слуга житиме надголодь; вона скаже Фірсу: «Спасибі, мій рідний», поцілує його, співчутливо й ласкаво впорається про його здоров'я і... залишить його, хворого, старого, відданого слугу, у забитому будинку. Цим заключним акордом у п'єсі Чехов свідомо компрометує в очах глядача Раневську та Гаєву.
Гаєв так само, як і Раневська, незлобивий і сприйнятливий до краси. Однак Чехов не дозволяє нам повністю довіряти словами Ані: «Тебе всі люблять, шанують». «Який ти добрий, дядько, який розумний». Чехов покаже, що ніжне, м'яке поводження Гаєва з близькими людьми (сестрою, племінницею) поєднується у нього з становою зневагою до «чумазого» Лопахіна, «мужика і хама» (за його визначенням), з презирливо-гидливим ставленням до слуг (від Яші «куркою пахне», Фірс «набрид» і т. п.). Ми бачимо, що разом із панською чутливістю, витонченістю, він увібрав у себе панську чванливість, пиху (характерно слівце Гаєва: «кого?»), переконаність у винятковості людей свого кола («білої кістки»). Він більше, ніж Раневська, відчуває сам і дає відчути іншим своє становище пана та пов'язані з цим переваги. І при цьому кокетує близькістю до народу, стверджує, що «знає народ», що його «мужик любить».
Чехов ясно дає відчути ледарство, неробство Раневської та Гаєва, їхню звичку «жити в борг, на чужий рахунок». Раневська марнотратна («смітить грошима») не лише тому, що вона добра, а й тому, що гроші легко дістаються їй. Як і Гаєв, вона не розраховує на свою працю і сіуш, а лише на випадкову допомогу ззовні: то отримає спадщину, то Лопахін дасть у борг, то ярославська бабуся пошле для сплати боргу. Тому ми не віримо в можливість життя Гаєва за межами родової садиби, не віримо в перспективу майбутнього Гаєва, як дитину, він: «банківський служака». Чехов розраховує на те, що, подібно до Раневської, яка добре знає брата, глядач усміхнеться і скаже: Який із нього фінансист, чиновник! Де тобі! Сиди вже!».
Не маючи уявлення про працю, Раневська та Гаєв йдуть повністю у світ інтимних почуттів, витончених, але сплутаних, суперечливих переживань. Раневська не тільки сама все своє життя присвятила радостям і стражданням любові, але вона надає цьому почуттю вирішального значення і тому відчуває приплив енергії щоразу, коли може допомогти іншим випробувати його. Вона готова виступити посередницею не тільки між Лопахіним і Варею, а й між Трохимовим та Анею («Я охоче віддала б за вас Аню»). Зазвичай м'яка, поступлива, пасивна, вона лише одного разу активно реагує, виявляючи і гостроту, і злість, і різкість, коли Трофімов зачіпає цей святий для неї світ і коли вона вгадує в ньому людину іншу, глибоко чужу їй у цьому відношенні склад: «У ваші роки треба розуміти тих, хто любить і треба самому любити... треба закохуватися! (Сердито). Так Так! І у вас немає чистоти, а ви просто чистюлька, смішний дивак, виродок... «Я вищий за кохання!» Ви не вище за кохання, а просто, як ось каже наш Фірс, ви недотепа. У ваші роки не мати коханки! ..».
За межами сфери любові життя Раневської виявляється порожнім і безцільним, хоча в його висловлюваннях, відвертих, щирих, часом самобиючих і часто багатослівних, є спроба висловити інтерес до загальним питанням. Чехов ставить Раневську в кумедне становище, показуючи, як розходяться її укладання, навіть повчання зі своєю поведінкою. Вона дорікає Гаєва в тому, що він "недоречно" і багато говорив у ресторані ("Навіщо так багато говорити?"). Вона повчає оточуючих: «Вам... дивитися частіше на себе. Як ви все сіро живете, як багато кажете непотрібного». Сама ж вона говорить також багато і недоречно. Її чутливі захоплені звернення до дитячої, до саду, до будинку цілком співзвучні з зверненням Гаєва до шафи. Її багатослівні монологи, в яких вона розповідає близьким людям своє життя, тобто те, що їм уже давно відомо, або оголює перед ними свої почуття, переживання, - дано Чеховим зазвичай або до або після того, як вона дорікала у багатослівності оточуючих . Так автор зближує Раневську з Гаєвим, у якого потреба «висловитися» найясніша.
Ювілейна промова Гаєва перед шафою, прощальна промова у фіналі, міркування про декадентів, звернені до ресторанних слуг, узагальнення про людей 80-х років, висловлені Ані та Варі, хвалебне слово «матері-природі», вимовлене перед «компанією, що гуляє» - все це дихає наснагою, гарячістю, щирістю. Але за цим Чехов змушує побачити порожнє ліберальне фразерство; звідси у промови Гаєва такі розпливчасті, традиційно-ліберальні висловлювання, як: «світлі ідеали добра і справедливості». Автор показує милування цих персонажів собою, прагнення вгамувати ненаситну спрагу висловити в «гарних словах» «гарні почуття», зверненість їх лише до свого внутрішнього світу, своїх переживань, ізольованість від «зовнішнього» життя.
Чехов підкреслює, всі ці монологи, промови, чесні, безкорисливі, піднесені, непотрібні, сказані «недоречно». Він звертає на це увагу глядача, змушуючи постійно Аню і Варю, хоч і м'яко, переривати розголошування Гаєва. Слово недоречності виявляється лейтмотивом як для Єпіходова і Шарлотти, але й Раневської і Гаєва. Недоліки вимовляються промови, недоречно влаштовують бал саме в той час, коли з аукціону продається маєток, недоречно в момент від'їзду починають пояснення Лопахіна з Варею і т.д. Нам уже не здаються дивними несподівані репліки Шарлотти: «Мій собака та горіхи їсть». Ці слова не більш недоречні, ніж «міркування» Гаєва та Раневської. Розкриваючи в центральних персонажах риси подібності з «другорядними» комедійними особами – Єпіходовим та Шарлоттою – Чехов тонко викрив своїх «дворянських героїв».
Того ж досяг автор «Вишневого саду» та зближенням Раневської та Гаєва з Симеоновим-Пищиком, ще одним комедійним персонажем п'єси. Поміщик Симеонов-Піщик теж добрий, м'який, чуйний, бездоганно чесний, по-дитячому довірливий, але він також бездіяльний, «недотепа». Маєток його також знаходиться на волосок від загибелі і плани збереження його так само, як у Гаєва і Раневської, нежиттєві, в них відчувається розрахунок на випадковість: виграє дочка Дашенька, дасть хтось у борг і т. д.
Даючи у долі Пищика інший варіант: він рятується від руйнування, маєток його поки що не продається з торгів. Чехов підкреслює і тимчасовий характер цього відносного благополуччя і нестійкий його джерело, що зовсім не залежить від самого Пищика, тобто підкреслює ще більше історичну приреченість власників дворянських садиб. У образі Пищика ще ясніше ізольованість дворян від «зовнішнього» життя, обмеженість, порожнеча їх. Чехов позбавив його навіть зовнішнього культурного лоску. Мова Піщика, що відображає убожество його внутрішнього світу, зближена Чеховим тонко знущально з промовою інших дворянських персонажів і, таким чином, недорікуватий Піщик зрівняний з краснобаєм Гаєвим. Мова Піщика також емоційна, але ці емоції також лише прикривають відсутність змісту (недарма Піщик під час своїх «речей» сам засинає, хропе). Пищик завжди використовує епітети в чудовій мірі: «величезного розуму людина», «достойний», «найбільший», «чудова», «шановні» та ін. і до Ніцші, і до Раневської, і до Шарлотти, і до погоди. Ні дати, ні взяти дуті «емоційні» промови Гаєва, звернені до шафи, до статевих, до матері-природи. Мова Пищика також одноманітна. "Ви подумайте!" - цими словами реагує Піщик і на фокуси Шарлотти та на філософські теорії. Його вчинки, слова виявляються також недоречними. Недостатньо перериває він серйозні застереження Лопахіна про продаж маєтку питаннями: «Що в Парижі? Як? Їли жаб? Недоречно просить у Раневської позики гроші тоді, коли вирішується доля власників вишневого саду, недоречно, нав'язливо постійно посилається на слова своєї дочки Дашеньки, неясно, невизначено, передаючи їхній сенс.
Підсилюючи в п'єсі комедійний характер цього персонажа, Чехов у процесі роботи над ним вніс додатково в першу дію епізоди та слова, що створювали комічний ефект: епізод з пігулками, розмову про жаби.
Викриваючи панівний клас – дворянство – Чехов наполегливо думає сам і змушує думати глядача про народ. У цьому вся сила чеховської п'єси «Вишневий сад». Ми відчуваємо, що автор так негативно ставиться до ледарства, марнослів'я Раневських, Гаєвих, Симеоновых-Пищиков, що вгадує зв'язок всього цього з тяжким становищем народу, відстоює інтереси широкого загалу трудящих. Недарма цензура викинула свого часу з п'єси: «Робітники їдять огидно, сплять без подушок, по тридцять, по сорок в одній кімнаті, скрізь клопи, сморід». «Володати живими душами - адже це переродило всіх вас, які жили раніше і тепер живуть, так, що ваша мати, ви, дядько вже не помічаєте, що ви живете в борг, на чужий рахунок, на рахунок тих людей, яких ви не пускаєте далі передній».
У порівнянні з попередніми п'єсами Чехова, у «Вишневому саду» значно сильніше звучить тема народу, ясніше і те, що автор викриває «пан життя» в ім'я народу. Але народ і тут головним чином «внесценічний».
Не зробивши трудової людини ні відкритим коментатором, ні позитивним героєм п'єси, Чехов, однак, прагнув викликати роздуми про нього, про його становище, і в цьому безперечна прогресивність «Вишневого саду». Постійні згадки про народ у п'єсі, образи слуг, особливо Фірса, що діють на сцені, змушують замислитися.
Показуючи лише перед самою смертю проблиск свідомості у раба - Фірса, Чехов і глибоко співчуває йому і м'яко дорікає його: «Життя пройшло, ніби і не жив... Силушки-то в тебе немає, нічого не залишилося, нічого... Ех, ти... недотепа».
У трагічній долі Фірса Чехов ще більше, ніж його самого, звинувачує його панів. Він говорить про трагічну долю Фірса не як про вияв злої волі його панів. Більше того, Чехов показує, що непогані люди - мешканці дворянського гнізда - навіть ніби дбають про те, щоб хворого слуга Фірса було відправлено до лікарні. - «Фірса відправили до лікарні?» - «Чи відвезли Фірса до лікарні?» - «Фірса відвезли до лікарні?» – «Мамо, Фірса вже відправили до лікарні». Зовнішньо винуватцем виявляється Яша, який ствердно відповів на питання про Фірса, він ніби ввів в оману оточуючих.
Фірс залишений у забитому будинку - цей факт може розглядатися і як трагічна випадковість, у якій ніхто не винен. І Яша міг бути щиро впевнений, що виконане розпорядження відправити до лікарні Фірса. Але Чехов змушує нас зрозуміти, що ця «випадковість» - закономірна, це побутове явище у житті легковажних Раневських та Гайових, не глибоко стурбованих долею своїх слуг. Зрештою, трохи змінилися б обставини, якби Фірс був відправлений до лікарні: все одно він помирав би, самотній, забутий, далеко від людей, яким віддав своє життя.
У п'єсі є натяк на те, що доля Фірса непоодинока. Життя і смерть старої няні, слуги Анастасія були так само безславні і так само пройшли повз свідомість їхніх панів. М'яка, велелюбна Раневська, з властивою їй легковажністю зовсім не реагує на повідомлення про смерть Анастасія, про звільнення з садиби до міста Петрушки Косого. І смерть няні не справила на неї великого враження, жодним добрим словом вона не згадує про неї. Ми можемо уявити, що і на смерть Фірса Раневська відгукнеться тими самими нічого незначними, невизначеними словами, якими відгукнулася вона на смерть няні: «Так, царство небесне. Мені писали».
Тим часом Чехов дає нам зрозуміти, що у Фірсі приховані чудові можливості: висока моральність, самозабутнє кохання, народна мудрість. У всій п'єсі, серед бездіяльних, бездіяльних людей, він – 87-річний старий – один показаний вічно заклопотаним, клопітким трудівником («один на весь будинок»).
Дотримуючись свого принципу індивідуалізації мови персонажів, Чехов надав словами старого Фірса переважно турботливо-буркотливі інтонації. Уникаючи лженародних оборотів, не зловживаючи діалектизмами («лакеї повинні говорити просто, без пущай і без теперіча» т. XIV, стор. 362), автор наділив Фірса чистою народною промовою, яка не позбавлена специфічних, характерних тільки для нього слів: «недотепа» , «роздроби».
Гаєв і Раневська вимовляють довгі зв'язні, піднесені чи чутливі монологи, і це «мови» виявляються «недоречі». Фірс же бурмоче незрозумілі слова, що здаються оточуючим, які ніхто не слухає, але саме його словами користується автор, як влучними словами, що відображають досвід життя, мудрість людини з народу. Слово Фірса «недотепа», багаторазово звучить у п'єсі, воно характеризує всіх дійових осіб. Слово «роздроби» («тепер все роздроби, не зрозумієш нічого») вказує на характер післяреформеного життя в Росії. Воно визначає у п'єсі стосунки людей, відчуженість їхніх інтересів, нерозуміння одне одного. З цим пов'язана і специфіка діалогу в п'єсі: кожен говорить про своє, зазвичай не вслухаючись, не вдумуючись у те, що сказав його співрозмовник:
Дуняша: А мені, Єрмолай Олексійович, зізнатися, Єпіходов пропозицію зробив.
Лопахін: А!
Дуняша: Не знаю вже як... Людина вона нещаслива, щодня щось. Його так і дражнять у нас: двадцять два нещастя...
Лопахін (прислухається): Ось, здається, їдуть.
Здебільшого слова одного персонажа перериваються словами інших, які відводять убік від висловленої щойно думки.
Слова Фірса Чехов використовує часто для показу руху життя і втрати в даний час колишньої сили, колишньої могутності дворян як привілейованого стану: «Насамперед у нас на балах танцували генерали, барони, адмірали, а тепер посилаємо за поштовим чиновником та начальником станції, та й ті не охоче йдуть».
Фірс із його щохвилинною турботою про Гаєва, як про безпорадну дитину, руйнує у глядача ілюзії, які могли б виникнути у нього на підставі слів Гаєва про своє майбутнє «банківського служаки», «фінансиста». Чехов хоче залишити глядача зі свідомістю неможливості відродити до будь-якої діяльності цих нетрудових людей. Тому варто лише Гаєву вимовити слова: «Мені пропонують місце у банку. Шість тисяч на рік...», як Чехов нагадує глядачеві про нежиттєздатність Гаєва, безпорадність його. З'являється Фірс. Він приносить пальто: «Дозвольте, добродію, надіти, а то сиро».
Показуючи у п'єсі інших слуг: Дуняшу, Яшу, Чехов також викриває «шляхетних» поміщиків. Він змушує глядача зрозуміти згубний вплив Раневських, Гаєвих на людей трудового середовища. Атмосфера ледарства, легковажності згубним чином діє Дуняшу. Від панів вона навчилася чутливості, гіпертрофованої уваги до своїх «делікатних почуттів» та переживань, «вишуканості»... Вона одягається, як панночка, поглинута питаннями кохання, постійно насторожено прислухається до своєї «витончено-ніжної» організації: «Я стала тривожна, все турбуюся... Ніжна стала, така делікатна, благородна, всього боюся...» «Руки трясуться». "У мене від сигари голова розболілася". «Тут трохи сиро». «Від танців крутиться голова, серце б'ється» і т. д. Подібно до своїх панів, вона розвинула в собі пристрасть до «красивих» слів, до «красивих» почуттів: «Він мене любить шалено», «я пристрасно покохала вас».
Немає в Дуняші, як і в її панів, уміння розумітися на людях. Єпіходов спокушає її чутливими, хоч і незрозумілими словами, Яша - «освіченістю» і вмінням «про все міркувати». Безглузду комічність такого висновку про Яшу Чехов оголює, наприклад, тим, що змушує Дуняшу висловити цей висновок між двома репліками Яші, що свідчать про неосвіченість, обмеженість і невміння Яші скільки-небудь логічно мислити, міркувати і діяти.
Яша (цілує її): Огірочок! Звичайно, кожна дівчина повинна себе пам'ятати, і я найбільше не люблю, якщо дівчина поганої поведінки... На мою думку, якщо дівчина кого любить, то вона значить, аморальна...
Подібно до своїх панів, Дуняша і говорить недоречно і діє недоречно. Вона часто говорить про себе те, що люди типу Раневської і Гаєва думають про себе і навіть дають відчути іншим, але прямо не висловлюють у словах. І це створює комічний ефект: "Я така делікатна дівчина, страшенно люблю ніжні слова". У остаточній редакції Чехов посилив ці риси образ Дуняші. Він вніс: «Я непритомний впаду». «Похолола вся». "Я не знаю, що буде з моїми нервами". «Тепер дай мені спокій, тепер я мрію». "Я ніжна істота".
Чехов надавав великого значення образу Дуняші і турбувався про правильне тлумачення цієї ролі в театрі: «Скажи актрисі, яка грає покоївку Дуняшу, щоб вона прочитала «Вишневий сад» у виданні «Знання» або коректурі; там вона побачить, де треба пудритися, та інше. та ін. Нехай прочитає неодмінно: у ваших зошитах все переплутано та вигнано». Автор змушує нас глибше вдуматися в долю цього комічного персонажа та побачити, що ця доля, по суті, теж з милості «господарів життя» трагічна. Відірвана від свого трудового середовища («Я відвикла від простого життя»), Дуняша втратила ґрунт («не пам'ятає себе»), але не набула і нової життєвої опори. Майбутнє її передбачено словами Фірса: «Закрутишся ти».
Згубний вплив світу Раневських, Гайових, Пищиков показує Чехов і образ лакея Яші. Свідок легкого, безтурботного та порочного життя Раневського в Парижі, він заражений і байдужістю до батьківщини, народу та постійним прагненням до насолод. Яша пряміше, різкіше, грубіше висловлює те, що, по суті, є сенсом вчинків Раневської: тяжіння до Парижа, недбало-зневажливе ставлення до «неосвіченої країни», «неосвіченого народу». Він, як і Раневська, нудьгує у Росії («позіхає» - наполеглива авторська ремарка для Яші). Чехов дає нам ясно зрозуміти, що Яшу розбестила безтурботна необачність Раневської. Яша обирає її, бреше їй та іншим. Приклад легкого життя Раневської, безгосподарність її розвинули в Яші претензії та бажання не по можливості: п'є шампанське, палить сигари, замовляє дорогі страви у ресторані. Розуму Яші вистачає рівно на стільки, щоб пристосуватися до Раневської та скористатися для особистої вигоди її слабкостями. Зовні він зберігає відданість їй, тримається ввічливо-попереджувально. Він засвоїв у поводженні з певним колом людей «вихований» тон і слова: «Не можу з вами не погодитися», «дозвольте звернутися до вас із проханням». Доражаючи своїм становищем, Яша прагне створити про себе краще враження, ніж заслуговує, боїться втратити довіру Раневської (звідси авторські ремарки: «озирається», «прислухається»). Почувши, наприклад, що «йдуть панове», він відправляє Дуняшу додому, «а то зустрінуться і подумають про мене, ніби я з вами на побаченні. Терпіти цього не можу».
Чехов одночасно, таким чином, викриває і брехливого лакея Яшу та легковірну, бездумну Раневську, що тримає його біля себе. Чехов звинувачує не одного його, а й панів, у тому, що Яша опинився в безглуздому становищі людини, яка «не пам'ятає спорідненості», яка втратила своє середовище. Чоловіки, прислуга, мати-селянка для Яші, віддаленого від рідної стихії, - вже люди нижчого порядку; він різкий або егоїстично байдужий стосовно них.
Заражений Яша від своїх панів і пристрастю пофілософствовать, «висловитися», причому, як і в них, слова розходяться в нього з життєвою практикою, з поведінкою (стосунки з Дуняш).
А. П. Чехов побачив у житті та відтворив у п'єсі ще один варіант долі людини з народу. Ми дізнаємося, що батько Лопахіна - мужик, кріпак, якого також не пускали навіть на кухню, - після реформи «вибився в люди», розбагатів, став крамарем, експлуататором народу.
У п'єсі Чехов показує його сина – буржуа нової формації. Це вже не «замурзаний», не купець-самодур, деспотичний, грубий, як батько. Чехов спеціально попереджав акторів: «Лопахін, щоправда, купець, але порядна людина у всіх сенсах, триматися вона має цілком пристойно, інтелігентно». "Лопахіна треба грати не крикуну... Це м'яка людина".
Працюючи над п'єсою, Чехов навіть посилював образ Лопахіна риси м'якості, зовнішньої «пристойності, інтелігентності». Так, він вніс до остаточної редакції ліричні слова Лопахіна, звернені до Раневської: «Хотілося б... щоб ваші дивовижні, зворушливі очі дивилися на мене, як і раніше». Додав Чехов до характеристики, даної Лопахину Трофімовим, слова: «Як, все-таки я тебе люблю. У тебе тонкі ніжні пальці, як у артиста, у тебе тонка ніжна душа...»
У промові Лопахіна Чехов підкреслює різкі, наказові та повчальні інтонації, коли він звертається до слуг: «Відчепись. Набрид». "Квасу мені принесеш". "Треба себе пам'ятати". У промові Лопахіна Чехов схрещує різні стихії: у ній відчувається і життєва практика Лопахіна-купця («давав сорок», «найменше», «чистого доходу») і мужицьке походження («якщо», «баста», «дурня зваляв», "ніс драти", "зі свинячим рилом у калашний ряд", "бовтався з вами", "випивши був"), і вплив панської, патетично-чутливої мови: "Я думаю: "Господи, ти дав нам... неосяжні поля , глибокі горизонти...» «Хотілося б тільки, щоб ви мені вірили як і раніше, щоб ваші дивовижні, зворушливі очі дивилися на мене, як і раніше». Мова Лопахіна приймає різні відтінки залежно від його ставлення до слухачів, до предмета розмови, залежно від його душевного стану. Лопахін серйозно та схвильовано говорить про можливість продажу маєтку, попереджає власників вишневого саду; мова його у цей момент проста, правильна, ясна. Але Чехов показує, що Лопахін, відчуваючи свою силу, навіть свою перевагу над легковажними непрактичними дворянами, трохи кокетує своїм демократизмом, свідомо контамінує книжкові висловлювання («плід вашої уяви, вкритий мороком невідомості»), свідомо спотворює чудово відомі йому граматичні та стилістичні форми. Цим Лопахін одночасно іронізує і над тим, хто «всерйоз» вживає ці штамповані чи неправильні слова та звороти. Так, наприклад, поряд зі словом: «прощайте», Лопахін кілька разів каже «до свиданції»; поряд зі словом «величезний» («господи, ти дав нам величезні ліси») вимовляє «величезний» - («шишка, однак, схопиться величезна»), і ім'я Офелія, мабуть, навмисне спотворюється Лопахіним, що запам'ятав шекспірівський текст і мало не що звернув увагу на звучання слова Офелія: «Охмеліє, про німфа, згадай мене у твоїх молитвах». «Охмеліє, йди до монастиря».
Створюючи образ Трофимова, Чехов зазнавав певних труднощів, розуміючи можливі цензурні нападки: «Мене, головним чином, лякала... недоробленість деяка студента Трофимова. Адже Трофімов раз у раз на засланні, його раз у раз виганяють з університету, а як ти зобразиш ці штуки?». Справді, студент Трофимов з'явився перед глядачем у той час, коли громадськість була схвильована студентськими «заворушеннями». Чехов та його сучасники були свідками запеклої, але безрезультатної боротьби, яку вело проти «непокірних громадян» протягом кількох років «…уряд Росії… за допомогою своїх численних військ, поліції та жандармів».
У образі «вічного студента»-різночинця, сина лікаря - Трофімова, Чехов показав перевагу демократизму над дворянсько-буржуазним «панством». Антисуспільного, антипатріотичного пустощів життя Раневського, Гаєва, Пищика, руйнівної «діяльності» набувача-власника Лопахіна Чехов протиставляє шукання суспільної правди Трофімовим, що палко вірить в торжество справедливого соціального життя в недалекому майбутньому. Створюючи образ Трофімова, Чехов хотів зберегти міру історичної справедливості. Тому, з одного боку, він виступав проти консервативних дворянських кіл, які бачили в сучасних демократичних інтелігентах - аморальних, меркантильних, неосвічених «чумазих», «кухарчиних дітей» (див. образ реакціонера Рашевича в оповіданні «У садибі»); з іншого боку, Чехову хотілося уникнути ідеалізації Трофимова, оскільки він вловлював певну обмеженість Трофімових у творенні нового життя.
Відповідно до цього студент-демократ Трофімов показаний у п'єсі людиною виняткової чесності та безкорисливості, він не скований усталеними традиціями та забобонами, меркантильними інтересами, пристрастю до грошей, до власності. Трофімов бідний, терпить позбавлення, але категорично відмовляється «жити на чужий рахунок», позичати. Спостереження та узагальнення Трофімова широкі, розумні та об'єктивно справедливі: дворяни «живуть у борг, на чужий рахунок», тимчасові «господарі», «хижі звірі» - буржуа будують обмежені плани перебудови життя, інтелі генти нічого не роблять, нічого не шукають, робітники живуть погано, «їдять огидно, сплять... по тридцять - по сорок в одній кімнаті». Принципи Трофімова (трудитися, жити в ім'я майбутнього) прогресивні та альтруїстичні; роль його – провісника нового, просвітителя – має викликати повагу глядача.
Але при цьому Чехов показує в Трофімов деякі риси обмеженості, неповноцінності, і в ньому знаходить автор риси «недотепи», що зближують Трофімова з іншими персонажами п'єси. Дихання світу Раневської і Гаєва позначається і Трофимове, незважаючи на те, що він принципово не приймає їхнього способу життя і впевнений у безнадійності їхнього становища: «назад повернення немає». Трофімов з обуренням говорить про неробство, «філософствованні» («Ми тільки філософствуємо», «боюся серйозних розмов»), а сам також мало робить, багато каже, любить повчання, дзвінку фразу. У II акті Чехов змушує Трофімова відмовитися продовжувати пусте, абстрактна «вчорашня розмова» про «горду людину», в IV акті він змушує Трофімова самого себе назвати гордою людиною. Чехов показує, як і Трофимов не активний у житті, що його існування підпорядковане стихійним силам («доля ганяє його»), і він нерозумно відмовляє навіть у особистому щастя.
У п'єсі «Вишневий сад» не виявляється такого позитивного героя, який повною мірою відповідав би передреволюційній епосі. Час вимагав письменника-пропагандиста, гучний голос якого звучав би і у відкритому викритті та на позитивному початку творів. Віддаленість Чехова від революційної боротьбиприглушила його авторський голос, пом'якшила його сатиру, висловилася й у недостатній конкретності його позитивних ідеалів.
Таким чином, у «Вишневому саду» виявились відмінні рисипоетики Чехова-драматурга: ухиляння від химерного сюжету, театральності, зовнішня безподійність, коли в основі сюжету лежить авторська думка, що лежить у підтексті твору, наявність символічних деталей, тонкий ліризм.
Але все ж таки п'єсою «Вишневий сад» Чехов зробив внесок у прогресивний визвольний рух своєї епохи. Показуючи «нескладне, нещасливе життя», людей «недотеп», Чехов змушував глядача без жалю прощатися зі старим, пробуджував у сучасниках віру в щасливе гуманне майбутнє своєї батьківщини («Здрастуйте, нове життя!»), сприяв наближенню цього майбутнього.
Список використаної літератури
.М. Л. Семанова «Чехов у школі», 1954
2.М.Л. Семанова «Чехов-художник», 1989
.Г. Бердников «Життя чудових людей. А.П.Чехов», 1974
.В. А. Богданов «Вишневий сад»
Теги: "Вишневий сад" А.П. Чехова: сенс назви та особливості жанруЛітература |
Завдання 1
Виявлення двоскладового естетичного пафосу п'єси: поєднання лірико-патетичної тональності з комічною.
Робота з текстом першої дії. Студенти мають показати:
- Як створюється постійна зміна тональності, перехід від патетики до комізму і навпаки;
- як служать цій грі тонів ненавернені репліки персонажів, їх неадекватне висловлювання, зчеплення випадкових фраз; несподівані зіткнення людей, раптові зміни у їхніх настроях, «випадкові» комічні ситуації, які потрапляють головні герої; значні заяви комічних осіб;
– як це двоєдність пафосу проявляється у взаємодії перехресних та протилежних оцінок, які персонажі п'єси дають одним і тим самим особам (наприклад, Раневської).
Завдання 2
Робота над сюжетом п'єси:
- Виявлення сюжетної ролі Лопахіна;
– визначити, «вибудувати» логіку особистих взаємин Лопахіна з Варею та Раневською;
- Уявність його нареченого і щирі освідчення в коханні інший, готовність на жертви - і реакція на них жінки, яку він любить «більше, ніж рідну».
Чи є удачею для Лопахіна придбання вишневого саду? Як співвідноситься тема долі Лопахіна з темою «вишневого саду»?
Завдання 3
Дослідження взаємозв'язку центральних та другорядних персонажів п'єси.
Визначити подібність у ситуації освідчення в коханні Лопахіна з Варварою, Єпіходова з Дуняшою, Дуняші з Яшею. Хто кого відбиває та пародує?
Завдання 4
Дослідження співвідношення побутового та сутнісного планів. Робота з текстом другої дії.
Як рухається сюжет порятунку садиби? Як уриваються розмови про побут висловлюваннями персонажів про загальний устрій життя? Кому належать ці висловлювання? Як у цьому плані співвідносяться головні та другорядні персонажі? Чи представлені «сутнісні» висловлювання» лише в патетичному тоні чи гра тонами продовжується?
Завдання 5
Зіткнення двох культур. Проаналізувати діалог Раневської з Трофімовим у 3-й дії (від слів Любові Андріївни «Не дражнить її, Петю...» до слів її ж «Який дивак цей Петя...»).
Пояснити Петіну «правду» і «правду» Раневської, вираження у яких позиції різних культурних верств, різних історичних поколінь.
Завдання 6
Аналіз символічних образів п'єси. Як ставляться до вишневого саду різні герої п'єси? Яким є символічний сенс вишневого саду? Чому друга дія розгортається на кордоні між будинком та відкритим простором?
Насичення традиційних топосів Будинку та Саду новими інтенціями. Якими?
Символічне значення інших деталей: телеграми з Парижа; шуму від бадьї, що зірвалася в шахті, та ін. символічні деталіта пояснити їх.
Список літератури
Чехов А. П.Вишневий сад (будь-яке видання).
Полоцька Е. А.«Вишневий сад» / Е. А. Полоцька, І. Ю. Твердохлєбов // Чехов А. П. Поля. зібр. тв.: У 30 т. Т. 13. М., 1978.
Бердніков Г. П.Драматургія Чехова. М., 1971 Або: Він же. Ізбр. роботи: У 2 т. Т. 2. М., 1986.
Зінгерман Б.Театр Чехова та його світове значення. М., 1988. С. 319-383.
Паперний А.Про єдність форми та змісту у «Вишневому саду» А. П. Чехова // Моральні пошуки російських письменників. М., 1972. С. 339-380.
Семанова М. Л."Вишневий сад" А. П. Чехова. Л., 1958.
Навчальне видання
Історія російської літератури 2-ї половини ХІХ століття
Теми практичних занятьдля студентів філологічного факультету
Укладачі
Підчиненов Олексій Васильович
Созіна Олена Костянтинівна
Пращерук ____________________
Редактор
Комп'ютерна верстка
АГЕНЦІЯ З ОСВІТИ РФ
ДЕРЖАВНОЇ ОСВІТНОЇ УСТАНОВИ
ВИЩОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ
МОСКІВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА.
Режисерський аналіз п'єси
Антона Павловича Чехова
"Вишневий сад"
по курсу: "Історія російської драматургії"
Виконала:студентка ІІ курсу
група 803
Міненко В.С.
Перевірила:Лідяєва С.В.
Набережні Човни 2010
П'єса "Вишневий сад" – останній твір Чехова. У вісімдесяті роки Чехов передавав трагічне становище людей, які втратили сенс свого життя. П'єса була поставлена на сцені Художнього театру у 1904 році. Настає двадцяте століття, і Росія стає остаточно капіталістичною країною, країною фабрик, заводів та залізниць. Цей процес прискорився зі звільненням селянства Олександром ІІ. Риси нового ставляться як до економіки, до суспільства, змінюються уявлення і погляди людей, втрачається колишня система цінностей.
Для Чехова характерна об'єктивна манера оповіді, у прозі його не чутно. У драмі почути власне авторський голос взагалі неможливо. І все-таки комедія, драма чи трагедія "Вишневий сад"? Знаючи, як Чехов не любив визначеність і, отже, неповноту охоплення життєвого явища з його складнощами, слід обережно відповісти: всього потроху. Останнє слово і в цьому питанні таки скаже театр.
ІДЕЙНО-ТЕМАТИЧНИЙ РОЗБІР П'ЄСИ
Тема:
Чехов, будучи наступником Івана Сергійовича Тургенєва, також висвітлює у своїй п'єсі “Вишневий сад” проблему загибелі дворянських гнізд. Основною темою його твору є тема світу, що минає.
Дія п'єси відбувається у маєтку поміщиці Любові Андріївни Раневської. Соціальний конфлікт п'єси - це конфлікт дворянства, що йде, з прийшла йому на зміну буржуазією. Інша сюжетна лінія – соціально-романтична. "Вся Росія – наш сад" – так вустами своїх героїв говорить сам Чехов. Але мрія Ані та Петі Трофімова розбивається на практицизм Лопахіна, з волі якого вирубується вишневий сад.
Ідея:
Чехов був революціонером. Тому він не зумів знайти реального виходу з кризи, в якій була Росія. Письменник глибоко співчуває новим явищам, які у країні, йому ненависний старий уклад. Продовжувачами чеховських традицій стали багато письменників.
Надзавдання:
"Вишневий сад" - багатоплановий твір. Чехов торкнувся ньому безліч проблем, які втратили актуальності й у наші дні. Але основним питанням є, звичайно, питання про протиріччя між старим та новим поколіннями. Ці протиріччя є основою драматичного конфлікту п'єси. Відходить світ дворян протиставляються представники нового суспільства.
П'єса Чехова "Вишневий сад" відображає переломну епоху - час, коли старе вже померло, а нове ще не народилося, і ось життя на якусь мить зупинилося, затихло... Хто знає, можливо, це - затишшя перед бурею? Ніхто не знає відповіді, але всі чогось чекають... Так само чекав, вдивляючись у невідоме, і Чехов, передчуваючи кінець свого життя, чекало і все російське суспільство, що страждало від невизначеності і перебував у розгубленості. Ясно було одне: старе життя безповоротно пішло, на зміну їй буде інше... Яким же буде воно, це нове життя?
Життєва правда у всій її послідовності та повноті – ось чим керувався Чехов, створюючи образи. Саме тому кожен персонаж його п'єс є живим людським характером, який приваблює величезним змістом і глибокою емоційністю, яка переконує своєю природністю, теплотою людських почуттів.
За силою свого безпосереднього емоційного впливу Чехов чи не найвидатніший драматург у мистецтві критичного реалізму.
Драматургія Чехова, що відгукувалася на актуальні питання свого часу, зверталися до повсякденних інтересів, переживань та хвилювань звичайних людей, будили дух протесту проти відсталості та рутини, закликали до соціальної активності до поліпшення життя. Тому вона завжди надавала на читачів та глядачів величезний вплив. Значення чеховської драматургії вже давно вийшло за межі нашої батьківщини, воно стало світовим. Драматургійне новаторство Чехова широко визнано там нашої великої батьківщини. Я пишаюся тим, що Антон Павлович російський письменник, і хоч би якими були різні майстри культури, вони, напевно, всі згодні з тим, що Чехов своїми творами готував світ до кращого життя, більш прекрасною, справедливішою, розумнішою.
КОМПОЗИЦІЙНИЙ РОЗБІР П'ЄСИ
| Номер акту, дія |
Подієвий ряд (факт подій) |
Найменування елемента подієвого ряду |
Найменування (компонент) композиційної структури |
| Дія перша | Дія відбувається у маєтку Л. А. Раневської. Любов Андріївна, Аня, Шарлотта Іванівна із собачкою на ланцюжку, Яша повернулися з Парижа. Аня розповіла, що у них не лишилося не копійки, що дачу біля Ментони Любов Андріївна вже продала, у неї нічого не лишилося, «лише доїхали».
Лопахін повідомив, що вишневий сад продається за борги, на двадцять друге серпня призначено торги. І запропонував свій проект: знести будинок, вирубати вишневий сад та землю по річці розбити на дачні ділянки та віддавати потім в оренду під дачі. Лопахін поїхав до Харкова на три тижні. Гаєв запропонував Ані відправитися в Ярославль до тітоньки-графини (бабусі) просити грошей, щоб заплатити відсотки, оскільки вона дуже багата. Аня погодилася. Усі вирушили спати. |
Вихідна подія, подія зав'язки | Експозиція. Починається із щодо повільного вступу. Рух першої дії досить швидкий, бадьорий, з послідовним нарощуванням кількості пригод та дійових осіб, до кінця першої дії ми вже знаємо всіх персонажів з їхніми радощами та прикрощами, карти відкриті та жодної «таємниці» немає. |
| Дія друга | Дія відбувається в полі, де стоїть стара, давно занедбана капличка. Показано кохання Дуняші до Яші.
Після Гаєва, Любов Андріївна та Лопахін вирішували, що робити з маєтком і як розплачуватися з боргами. До них пізніше приєдналися Трофімов, Аня та Варя. Варю засватав за Лопахіна. Любов Андріївна перехожому-жебраку віддала одну з останніх золотих монет. Усі пішли крім Ані та Трофимова. Вони освідчилися один одному і пішли до річки, щоб їх не знайшла Варя. Дія закінчилася голосом Варі: «Аня! Аня!» |
подія зав'язки | Зав'язки. Дія уповільнена, анданте, рух і загальна тональність приглушені, загальний характер - ліричний роздум, навіть елегія, бесіди, розповіді про себе. У цьому дії психологічно готується кульмінація - розвиваються, посилюються намічені спочатку побудови та прагнення дійових осіб, які набувають відтінку нетерплячості, потреби щось вирішити, щось змінити собі. |
| Дія третя | Вечір. Дія відбувається у вітальні. Загальне очікування Лопахіна та Гаєва, які мають приїхати з торгів. Шарлота показала фокуси Піщику та решті. Пішла. Пищик поспішив за нею. Любов Андріївна повідомила, що Ярославська бабуся надіслала п'ятнадцять тисяч, щоб купити маєток на її ім'я, а цих грошей забракло навіть відсотки заплатити.
Сварка Трофімова з Любовю Андріївною, після чого він, йдучи, впав зі сходів. Аня сміялася. Усі танцювали. Варя вигнала Єпіходова, за те що він нічого не робив, зламав якийсь більярдний ще й перечив. З'явилися Лопахін та Гаєв. Лопахін повідомив, що він купив їхній маєток. Любов Андріївна заплакала. Варя кинувши ключі пішла, Ганна залишилася втішати маму. |
Вузлова подія (головна подія), Кульмінаційна подія | кульмінація. Рух третьої дії жвавий і відбувається на тлі захоплюючих подій. |
| Дія четверта | Декорація першого акту. Відчувається порожнеча. Усі зібралися їхати. Лопахін задоволений запропонував випити на доріжку. Хотів дати Трофімову гроші. Він відмовився. Чути, як вдалині стукали сокирою по дереву. Усі думали, що Фірса вже відвезли до лікарні. Лопахін не наважився зробити пропозицію Варі. Любов Андріївна та Гаєв, плачучи, попрощалися з будинком і пішли. Зачинили двері. У кімнаті з'явився хворий Фірс, якого забули. Звук струни, що лопнула, і стукіт сокири по дереву. | Фінальна подія | Розв'язки. Останній акт незвичайний характером розв'язки. Рух його сповільнюється. "Ефект послідовного наростання замінюється ефектом послідовного спаду". Цей спад повертає дію після вибуху до звичайної колії... Буденний перебіг життя триває. Чехов кидає погляд у майбутнє, розв'язки як завершення людських дольу нього немає... Тому перший акт виглядає як епілог, останній – як пролог ненаписаної драми. |
Особливості поетики "нової драми". Насамперед Чехов руйнує «наскрізну дію», ключову подію, що організує сюжетну єдність класичної драми. Однак драма при цьому не розсипається, а збирається на основі іншої внутрішньої єдності. Долі героїв, за всієї їх відмінності, за всієї їх сюжетної самостійності, «римуються», перегукуються друг з одним і зливаються у загальному «оркестровому звучанні». З величезної кількості різних, паралельно що розвиваються життів, з величезної кількості голосів різних героїв виростає єдина «хорова доля», формується загальний всім настрій. Ось чому часто говорять про поліфонічність чеховських драм і навіть називають їх соціальними фугами, проводячи аналогію з музичною формою, де звучать і розвиваються одночасно від двох до чотирьох музичних тем, мелодій.
У драмі Чехова навмисне згасала мовленнєва індивідуалізація мови героїв. Мова їх індивідуалізована лише настільки, щоб вона не випадала із загальної тональності драми. З тієї ж причини мова героїв Чехова мелодійна, співуча, поетично напружена: «Аня. Я спати піду. На добраніч, Мама". Вслухаємось у цю фразу: перед нами ритмічно організована мова, близька до чистого ямбу. Таку ж роль грає в драмах і ритмічний повтор, що так часто зустрічається: «Але виявилося все одно, все одно». Ця ослабленість улюбленої у Островського мовленнєвої індивідуалізації і поетична піднесеність мови потрібні Чехову для створення загального настрою, що пронизує від початку до кінця його драму і зводить у художню цілісність панує на поверхні мовної різнобій та абсурд.
ПСИХОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР П'ЄСИ
Чеховська драма пронизує атмосфера загального неблагополуччя. У ній нема щасливих людей.
Загальне неблагополуччя ускладнюється і посилюється відчуттям загальної самотності. Глухий Фірс у цьому сенсі – фігура символічна. Вперше з'явившись перед глядачами у старовинній лівреї та у високому капелюсі, він проходить по сцені, щось говорить сам із собою, але не можна розібрати жодного слова. Любов Андріївна каже йому: «Я така рада, що ти ще живий», а Фірс відповідає: «Позавчора». По суті, цей діалог – груба модель спілкування між усіма героями чеховської драми. Дуняша у «Вишневому саду» ділиться з Анею, що приїхала з Парижа, радісною подією: «Конторник Єпіходов після Святої мені пропозицію зробив», Аня ж у відповідь: «Я розгубила всі шпильки». У драмі Чехова панує особлива атмосфера глухоти – глухоти психологічної. Люди надто поглинені собою, власними справами, власними бідами та невдачами, а тому вони погано чують одне одного. Спілкування між ними важко переходить у діалог. При взаємної зацікавленості і доброзичливості вони не можуть пробитися один до одного, оскільки більше «розмовляють для себе і для себе».
Характеристика конфлікту:
А. П. Чехов назвав свій твір "Вишневий сад" комедією. Ми ж, прочитавши п'єсу, відносимо її до трагедії, ніж до комедії. Нам здаються трагічними образи Гаєва та Раневської, трагічні їхні долі. Ми співчуємо та співпереживаємо їм. Спочатку ми можемо зрозуміти, чому Антон Павлович відніс свою п'єсу до жанру комедії. Але перечитуючи твір, розбираючись у ньому, ми все ж таки знаходимо поведінку таких персонажів, як Гаєв, Раневська, Єпіходов, дещо комічним. Ми вже вважаємо, що у своїх бідах винні вони самі, і, можливо, засуджуємо їх за це. До якого ж жанру належить п'єса А. П. Чехова "Вишневий сад" до комедії чи трагедії? У п'єсі "Вишневий сад" ми не бачимо яскравого конфлікту, все, здавалося б, тече своєю чергою. Герої п'єси поводяться спокійно, між ними не відбувається відкритих сварок та зіткнень. І все ж таки ми відчуваємо існування конфлікту, але не відкритого, а внутрішнього, прихованого в тихій, на перший погляд, мирній обстановці п'єси. За звичайними розмовами героїв твору, їх спокійним ставленням друг до друга бачимо їх. внутрішнє нерозуміння оточуючих. Ми часто чуємо від персонажів репліки невпопад; часто бачимо їх відчужені погляди, вони ніби не чують оточуючих.
Але основний конфлікт п'єси "Вишневий сад" полягає у нерозуміння покоління поколінням. Здається, ніби в п'єсі перетнулися три часи: минуле, сьогодення та майбутнє. Ці три покоління мріють про свій час, але вони тільки говорять і нічого не можуть зробити для зміни свого життя, До минулого покоління належать Гаєва, Раневська, Фірса; до теперішнього Лопахіна, а представниками майбутнього покоління є Петя Трофімов та Аня.
Любов Андріївна Раневська, представниця старого дворянства, постійно говорить про свої найкращі молоді роки, проведені в старому будинку, у гарному і розкішному вишневому саду. Вона живе лише цими спогадами про минуле, її не влаштовує сьогодення, а про майбутнє вона й думати не хоче. І нам здається смішною її інфантильність. Та й усе старе покоління у цій п'єсі мислить так само. Ніхто з них не намагається нічого змінити. Вони говорять про "прекрасне" старе життя, але самі, здається, упокорюються зі справжнім, пускають все на самоплив, поступаються без боротьби за свої ідеї. І тому Чехов засуджує їх за це.
Лопахін представник буржуазії, герой сьогодення. Він живе сьогоденням. Ми не можемо не відзначити, що його ідеї розумні та практичні. Він веде жваві бесіди про те, як змінити життя на краще, і начебто знає, що робити. Але все це лише слова. Насправді Лопахін не є ідеальним героєм п'єси. Ми відчуваємо його невпевненість у собі. А наприкінці Твори в нього ніби опускаються руки, і він вигукує: "Скоріше б змінилося наше нескладне, нещасливе життя!".
